Критерієм розмежування активної й пасивної лексики є частота використання слова, поширення слова в різних стилях, уживаність слова. Поняття про активну й пасивну лексику може визначатися в різних своїх вимірах: 1) як загальновживане явище; 2) як явище, що стосується окремого мовця; 3) як явище, що стосується теорії й практики укладання словників.
Активна лексика – це частина лексичного складу мови, яка включає відносно обмежену кількість слів, що найбільш часто використовуються в мовленні у зв’язку з типовим для певної спільноти поняттями,
Пасивна лексика – це частина лексичного складу мови, яка рідко використовується в мові й належить або до її периферії, або ж до лексичного складу, обмеженого певними функціональними контекстами. Причинами, які зумовлюють диференціацію лексичного складу на активну й пасивну лексику, є: 1) поява нових реалій, понять, які вимагають окремої назви; 2) зникнення окремих реалій і понять, що приводить до зникнення окремих слів; 3) причини ідеологічного характеру, які зумовлюють заборону вживати ті чи інші слова (відповідно, залучення цих слів до складу пасивної лексики). Наприклад, не культивувалося вживання таких слів, як відсоток (процент), пан (добродій), щоб не пошкодити ідеологічні устої.
Це мовна мода, тобто прагнення вживати слово, яке мовці вважають престижним, особливо виразним, яскравим (зазвичай, наразі). До пасивного лексичного складу української мови належать такі розряди слів: неологізми; вузьковживана лексика й термінологія, яка зрозуміла лише обмеженому колу мовців; історизми, архаїзми; лексика, яка не належить до нормативного лексичного складу: жаргонізми, арготизми, діалектизми, вульгаризми. Історизми – це слова, вживані на позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існуванння у звязку з соціально-побут, політичними змінами (Сотник, боярин). Архаїзми – це слова, витіснені з ужитку іншими словами з таким же значенням (аероплан – літак, перст – палець, ланіти – щоки). Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи.
За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П’ять: 1. Власне лексичні архаїзми – слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать – військо, уста – губи, рот, перст – палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої – воїни, шкатула – шкатулка, коляса – коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль – роля, читає – читаєши, моліться – молітеся, сини – синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет – піїт, злато – золото, ріжний – різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми – застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик ( Мова, народ), мир (громада, світське життя).
Неологізми – це нові слова, що виникають для позначення нових явищ дійсності. Загально-мовні (дельфінологія), індивідуально-авторські (яблуневоцвітно, брунькоцвіт, злотозор – Тичина). Діалектизм – слово або фразеологізм, яке вживається на певній території або в певному соціальному середовищі. Відповідно, існує два види діалектизмів: територіальні (вогірок, барлога, файний, бануш, банітувати) та соціальні.
1)арго – умовна говірка певної соціальної групи з визначеним набором слів, незрозумілих для сторонніх.(буза, шпана, перо, шухер); 2)жаргон – сукупність особливостей розмовного словника людей, обєднаних певною спільністю інтересів (професійний жаргон)(заліковка, пара, хвостівка, хвіст, баранка, клава, материнка, аська); 3)сленг – різновид розмовної мови, яка оцінюється суспільством як підкреслено неофіційна (ботан, зубрила).Вульгаризми – згубіле слово розмовної частини лексики.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)