“А був він лише солдаті” Через багато років після перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні білоруський письменник Василь Биків звертається до Теми війни, тому що бачить джерела й причини перемоги в моральній силі російського солдата й усього народу. Два солдати, Сотників і Рибалка, з повісті Быкова “Сотників” по різному поводяться в екстремальних умовах. От перед нами боєць, солдат Сотників, скромний, не помітна людина, без усяких зовнішніх ознак героя, незвичайної особистості, що був учитель.
Чому, будучи хворим і
Він пішов у розвідку, тому що відмовилися інші, такі ж слабкі, як і він. ” Чому вони, а не я повинен іти, яке я маю право відмовлятися?” от думки Сотникова перед відходом у розвідку. Деякі вважають, що Сотників не мав право йти в розвідку, тому що був застуджений і кашляв. Ні, мав
Військовий і мирний час непорівнянні. Важко було всім. Громадянський обов’язок, совість і честь не дозволили
Сотників до останнього подиху, як справжній солдат, залишається вірним боргу людини й громадянина: ” Що ж, треба було зібрати в собі останні сили, що б з достоїнством зустріти смертьеиначе навіщо тоді життя?
Занадто нелегко дається вона людині, щоб безтурботно ставитися до її кінця”. Сотників хотів би вмерти в бої, але це стало для нього неможливо. Змучений катуваннями, він залишається не зломленим
Джерелами його мужності, героїзму з’явилася глибока переконаність у справедливості тої боротьби, що веде народ, що виховав і вигодував його. Сотників гине фізично, але не духовно, тому що він відмовився від зрадництва. Перед стратою він бачить у юрбі хлопчика, зустрічається з ним поглядом і переконується, що чесно виконав свій борг на Землі. А от про Рибалку не хочеться говорити як про солдата, тому що він устав на шлях зрадництва в ім’я порятунку власного життя.
Ще про один солдата хочеться сказати після прочитання ліричної повісті про війну “Пастух і пастушка”. Як страшно, коли двадцятилітній лейтенант змушений був убивати фашистів, ховати товаришів
Він не рідко чув, як тріскотіли кості піхотинців під гусеницями танків, тому що він воював. А вмер цей солдат, саме вмер, від незначної рани. Причина? Три дні любові. серце, Що Зачерствіло, солдата раптом розмерзлося, закипіло, заговорило стихамие й не змогло більше перебувати серед крові, насильства, смерті
Неможливо навіть перелічити всі добутки, що оспівали подвиг простого солдата у Великій Вітчизняній війні. Цей подвиг Борис Васильєв у повісті ” У списках немає”, у якій лейтенант Плужников, що не встиг навіть устати на військовий облік, став останнім захисником Брестської міцності. Кілька місяців він пручався фашистам, боровся до останніх своїх сил і можливостей, без їжі й води. І коли його, що ослепли, обросл і обірваного, зачарували німці, та й тоді він поводиться з таким достоїнством, що навіть вороги перед ним схилили свого голови на знак поваги до нього.
Таких героїв, відомих і не відомих, було не мало.
На згадку про всіх загиблих героїв у містах нашої країни закладені вічні вогні, а в Москві, на могилі невідомого солдата, висічені слова: “Ім’я твоє не відомо, подвиг твій безсмертний”. Книги про війну теж пам’ятник загиблим солдатам. Зброя письменника його перо, його книги внесок у спільну справу боротьби за мир
(2 votes, average: 5.00 out of 5)