Пушкінська ясність, пушкінська простота завжди непереможно вабили мене.
Максим Рильський
Сторінки життя і творчості
Колись у давньогрецькому місті Афінах біля храму Аполлона Лікейського існувала школа – Лікей (або Ліцей), де викладали видатні філософи античності Сократ і Арістотель. Найвищими цінностями Ліцею були знання. З давньогрецької слово лікей перекладається як “світло, що було пов’язано з культом бога Аполлона” (охоронця світла, покровителя наук і мистецтва).
За зразком античних шкіл у Європі почали створювати
І серед них один із найвідоміших – той, що відкрили 19 жовтня 1811 р. в Росії в Царському Селі (нині музей-заповідник у м. Пушкіні), неподалік від Санкт-Петербурга.
У Царськосельському ліцеї навчався Олександр Пушкін. Тут зміцнів його талант, сформувався світогляд і характер. Тут юний поет знайшоводнодумців, дружба з якими залишила глибокий слід у його душі, підтримувала у важкі моменти життя, надихала на творчість.
Зауважте
За час навчання в Ліцеї О. Пушкін написав понад сто віршів, розпочав поему “Руслан і Людмила”.
Мудра думка
Він був одним із нас і водночас
Іван Пущин
Ліцеїсти навчалися шість років. Вони вивчали моральні (Закон Божий, етика, логіка), словесні (російська, французька, німецька мови й латина, а також риторика – мистецтво говорити), історичні (російська та всесвітня історія, географія), математичні (математика, фізика) дисципліни й обов’язково – різні види мистецтва та фізичні вправи. Ліцеїсти писали вірші, малювали, танцювали, училися їздити верхи, фехтувати. Юнаків із найкращих дворянських сімей спеціально готували до державної діяльності, до служіння батьківщині.
До Ліцею були запрошені найкращі викладачі, які виховували в ліцеїстах честь, патріотизм і відповідальність.
Олександр Пушкін був добре підготовлений до занять у Ліцеї завдяки родинному вихованню. Він досконало володів іноземними мовами, прекрасно знав російську й зарубіжну літератури, мав гострий розум і чудову пам’ять. З улюблених предметів – російської поезії і французької мови – у Пушкіна завжди були відмінні оцінки (до речі, його ліцейське прізвисько було Француз), точні й природничі науки давалися йому важко, а з математики було “задовільно”.
Начитаність, благородство душі, а головне, володіння поетичним даром зробили Олександра душею ліцейського товариства.
Він міг одним розчерком пера змусити всіх сміятися або сумувати, захоплюватися або обурюватися. Пушкін-ліцеїст був веселим, доброзичливим і вигадливим на витівки.
Геніальність Пушкіна отримала імпульс для розвитку саме тут, у Ліцеї, де цінувалися вільне мислення й талант. Усі випускники Ліцею стали згодом відомими людьми, які зробили значний внесок у розбудову своєї держави. Однак, де б вони не були, куди б їх не кидала доля, вони завжди були вірними своїй школі.
Для ліцеїстів пушкінського випуску дата заснування Ліцею – 19 жовтня – була священною. Завершивши навчання, вони поклялися у вічній дружбі й вирішили щороку зустрічатися в День Ліцею. їхня дружба – непорушне братство, союз однодумців – витримала перевірку часом.
На картині відомого художника Іллі Рєпіна “Пушкін на ліцейському екзамені в Царському Селі 8 січня 1815 року” (1911) зображений один із пам’ятних моментів навчання поета в Ліцеї. На врочистий екзамен ліцеїстів був запрошений відомий російський поет Гавриїл Державін. Почувши вірш “Спогади про Царське Село” О. Пушкіна, письменник був уражений талантом юного ліцеїста.
Гавриїл Державін хотів привітати й розцілувати свого наступника в поезії, але той, збентежений успіхом, вибіг із зали й заховався.
– Які почуття, на ваш погляд, переживають персонажі картини І. Рєпіна? За допомогою яких засобів митець їх увиразнив?
19 жовтня (1825)
Історія створення
Після закінчення навчання, у 1817 р., О. Пушкін був призначений на посаду в Колегію іноземних справ. Але його душа линула до поезії, якій він присвячував увесь вільний час ще в Ліцеї. З-під пера поета народжувалися твори, які миттєво поширювалися країною. Він писав про своє покоління, яке прагнуло волі й незалежності, висловлював надії на прогресивні зміни в державі. Надто критична позиція митця спричинила невдоволення з боку тодішньої влади, і в 1824 р. О. Пушкіна відправили подалі від столиці, у родинний маєток в с. Михайлівському Псковської губернії.
11 січня 1825 р. його відвідав Іван Пущин, який розповів про організацію таємних товариств у Росії й ознайомив поета з комедією О. Грибоєдова “Лихо з розуму” (рос. “Горе от ума”). Але річницю Ліцею в 1825 р. О. Пушкін святкував один. Подумки він звертався до своїх друзів, сумував за кожним із них, поминав померлих і водночас із світлим почуттям згадував про ліцейське братерство, що залишилося для всіх незмінним у непостійному й сповненому випробувань світі.
Роздуми митця знайшли відображення в його вірші “19 жовтня”.
Роняє ліс багряний свій убір,
Сріблить мороз поля зів’ялі й голі,
Прогляне день, неначе мимоволі,
І падає за край окружних гір.
Печалюсь я: до друга дальній світ,
З яким запив би довгу я розлуку,
Якому б міг сердечно стиснуть руку
І побажать веселих безліч літ.
Я п’ю один; дарма моя уява
Товаришів скликати поспіша;
Не чую я знайомої появи
І милого не жде моя душа.
Він не прийшов, кудрявий наш співець,
Гітари вже не чути голосної,
Під міртами Італії ясної
Заснув навік, і дружній чийсь різець
Не вирізьбив на російській могилі
Там мовою вітчизни кілька слів,
Аби знайшов слова привіту милі
Син півночі, що в край чужий забрів.
Чи ти сидиш в кругу товаришів,
Чужих небес коханець нетерплячий?
Чи знов ідеш на тропік ти гарячий
І вічний лід опівнічних морів?
Щаслива путь!.. З ліцейського порога
На корабель ти став без вороття,
І з того дня в морях твоя дорога,
О, хвиль та бур улюблене дитя!
І ти зберіг у долі мандрівній
Прекрасних літ всі звичаї недавні:
Ліцейський шум, забави наші славні
Між хвиль морських жили в душі твоїй;
Ти простягав нам із-за моря руку,
Ти нас одних у спогадах носив
І повторяв: “На довгу ще розлуку
Незбагнений нас фатум осудив!”
Міцний навік, о друзі, наш союз!
Він, як душа, одвічний, неподільний;
Незрушний він, прекрасний і свавільний,
У затишку родився дружніх муз,
І нас куди б не кидала година,
І щастя теж куди б не привело,
Незмінні ми: весь світ для нас чужина,
Вітчизна нам – лиш Царськеє Село!
Із краю в край грозою гнаний я,
Серед тенет недолі грозової,
Схвильований я дружбою новою,
І голова схиляється моя.
З благаннями печальними бентежно,
З надією юнацьких світлих літ,
Віддавсь другим я друзям безбережно,
Та був гіркий небратній їх привіт.
І нині тут, в забутій глушині,
В оселі хуг страшних і снігопаду,
Я радісну й солодку мав відраду:
Я трьох із вас, о друзі, в тишині
Тут обійняв. Поета дім опальний,
О, Пущин мій, ти перший навістив;
Ти звеселив вигнання день печальний,
В Ліцею день його перетворив.
Ти, Горчаков, щасливець з перших днів,
Хвала тобі – холодний блиск фортуни
Не заглушив душі твоєї струни:
Все той же ти для нас, товаришів.
Нам різну путь судьба судила строга,
Ступивши в світ – ми швидко розійшлись,
Та ось звела нас польова дорога,
Зустрілись ми й по-братськи обнялись.
Коли спіткав мене фортуни гнів.
Для всіх чужий, бездомний, сиротою
Під бурею поник я головою
І ждав тебе, віщун пермеських дів1.
І ти прийшов, син лінощів натхненний,
О, Дельвіг мій, твій голос пробудив
Сердечний жар, що довго тлів священний,
І радо я судьбу благословив.
Пісенний дух з дитинства в нас горів,
І дивний пал натхнення ми пізнали;
Ще з юних літ дві музи нас вітали,
Солодкий дар їх нас ласкаво грів:
Та вже любив я оплески і славу,
Ти ж для душі і муз лише співав;
Свій дар життя я тратив без угаву,
Ти ж геній свій у тиші звеличав.
Служіння муз не терпить суєти,
І мусить буть прекрасне величавим:
Та юнь зове нас усміхом лукавим,
І велич мрій нас кличе у світи.
Отямимось – і скорбними очами
Ми дивимось в минуле без надій.
Скажи, Вільгельм, було ж таке і з нами,
По музі брат і друг коханий мій?
1 Пермеські діви – музи, покровительки мистецтв. Пермес – річка в Стародавній Греції (біля гори Гелікон), отримала назву від імені героя Пермеса, батька німфи Аганіпи. Джерело Аганіпи на Геліконі й річка Пермес були присвячені музам, тому їх нерідко називали пермеськими дівами.
Пора, пора! Душевних наших мук
Не вартий світ; розвіємо оману!
Сховай життя у самоту туманну!
Я, друже, жду твоїх стискання рук.
Прийди, огнем розмов своїх одразу
Ти наладнай сердечні струни знов;
Згадаємо бурхливі дні Кавказу,
І Шиллера, і славу, і любов.
Пора й мені… Гуляйте в добрий час!
Відрадне я вже чую зустрічання;
В поетове повірте віщування:
Промчиться рік, і знову я між вас.
І прийде строк надій моїх завітних,
Промчиться рік, я буду знову ваш!
О, скільки сліз і вигуків привітних,
І піднятих угору скільки чаш!
Ми першу з них у день знаменний цей
Наллєм повніш в честь нашого союза!
Благослови, моя весільна муза,
Благослови: нехай живе Ліцей!
За вчителів, що честь і юність нашу
Леліяли, за мертвих і живих,
Здіймім до уст манливу повну чашу,
Забувши зло, за благо вип’єм їх.
Гуляймо-бо, поки ще дальня путь!
Але наш круг із кожним днем рідіє;
Хто в гробі спить, хто дальній сиротіє;
Судьба зорить, ми в’янем; дні пливуть;
Старіємо, і тихше серце б’ється,
І нить життя кінчаємо снувать.
Кому ж із нас під старість доведеться
Самому день Ліцею святкувать?
Нещасний друг! у нових поколіннях
Набридлий гість і зайвий, і чужий,
Згадає нас в дні зустрічів незмінних,
Закривши зір схвильовано-сумний,
Хай стріне він, і радий, і печальний,
За чашею цей день після негод,
Як нині я, вигнанець ваш опальний,
Його провів без горя і турбот.
(Переклад Степана Крижанівського)
Коментарі. У вірші О. Пушкін згадує імена друзів-ліцеїстів. “…Кудрявый наш співець” – тут ідеться про Миколу Корсакова, поета та музиканта, який після закінчення Ліцею був направлений на дипломатичну службу до Італії. “Чужих небес коханець нетерплячий” – у цих рядках ідеться про Федора Матюшкіна, котрий по закінченні Ліцею був направлений на службу на флот і вирушив у кругосвітню подорож. “І повторяв: “На довгу ще розлуку Незбагнений нас фатум осудив!”” – переспів із пісні Антона Дельвіга з приводу завершення навчання в Ліцеї. Антон Дельвіг – поет, видавець, перший із ліцеїстів став друкуватися в літературних журналах. Про Дельвіга поет згадує й далі як про того, хто пробудив “сердечний жар”, тобто спонукав до поезії. “Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив…” – тут О. Пушкін із вдячністю згадує, як Іван Пущин відвідав його в Михайлівському. Іван Пущин – поет, за участь у декабристському1 повстанні проти царя 1825 р. був засланий на довічне поселення до Сибіру.
Олександр Горчаков – дипломат, міністр іноземних справ, канцлер Російської імперії. Оскільки він досяг великих висот у державній службі, О. Пушкін пише про нього: “Ти, Горчаков, щасливець з перших днів…” До речі, саме Горчаков останнім святкував День Ліцею в 1882 p., коли нікого з його друзів уже не було. Вільгельм Кюхельбекер – поет, його О. Пушкін називає “братом по музі”.
За участь у декабристському повстанні Кюхельбекер, як і Пущин, був засланий до Сибіру.
1 Декабристи (від рос. декабрь – грудень) – дворяни, учасники повстання на Сенатській площі в м. Петербурзі 14 грудня 1825 p., які після смерті Олександра І намагалися змінити державний устрій Російської імперії на парламентську республіку.
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Виразно прочитайте опис природи на початку вірша. Яким настроєм пройнятий пейзаж? 2. Які факти біографії поета знайшли відображення у творі? Наведіть відповідні цитати.
3. Які думки й почуття переживає ліричний герой? 4. Розкрийте символічне значення образів моря, хвиль, корабля, грози.
Для обговорення. 1. Як ви розумієте рядки: “Служіння муз не терпить суєти: 1. мусить буть прекрасне величавим…” (рос. “Служенье муз нетерпит суеты, Прекрасное должно быть величавым…”)? 2. Прокоментуйте рядки “Міцний навік, о друзі, наш союз!..” (рос. “Друзья мои, прекрасный наш союз!”).
У чому полягала міць або краса союзу, про який писав О. Пушкін?
Робота в групах. Виразно прочитайте й поясніть поетичні характеристики О. Пушкіна на адресу друзів (Пущин, Горчаков, Дельвіг, Кюхельбекер).
Творче завдання. Підготуйте усну розповідь на тему “Сила ліцейського братерства” (8-10 речень).
Краса слова
Поетичні твори О. Пушкіна приваблюють щирістю почуттів і красою змалювання їх найменших порухів. У вірші “19 жовтня” важко визначити провідний настрій чи почуття, адже, крім уславлення ліцейського братерства, у ньому звучить туга за померлими, радісні спогади про приїзди друзів, роздуми про мистецтво, надія на зустріч, образа на владу за несправедливість заслання.
Вірш О. Пушкіна побудований у формі особистих спогадів. Його сюжет постійно повертає нас із теперішнього в минуле, але разом із тим ліричний герой прагне зазирнути й у майбутнє. У вірші знайшли відтворення факти біографії митця, а також його роздуми про життєвий шлях, на якому потрібна духовна підтримка друзів.
Тому цей вірш можна вважати не тільки автобіографічним, а й філософським.
– Як зображується минуле, сучасне й майбутнє у творі?
– Чи змінюється образ автора в часі? Наведіть відповідні цитати.
Перевірте себе
1. Розкажіть про історію Царськосельського ліцею. З якою метою він був відкритий? 2. Як вплинуло навчання в Ліцеї на талант О. Пушкіна?
3. Які інтереси об’єднували ліцеїстів, чого вони прагнули? 4. Кого з друзів О. Пушкіна ви знаєте? Про кого з них він згадав у вірші “19 жовтня”? 5. Якими настроями просякнутий вірш поета? 6. Які художні засоби допомагають авторові передати напруження переживань?
7. Охарактеризуйте образ автора твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)