Олександр Пушкін

Олександр Пушкін

(1799-1837)

Життя і творчість

Олександр Сергійович Пушкін – великий російський національний поет, прозаїк, драматург. Його творчість стала втіленням волелюбства, патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.

Геній Пушкіна стоїть біля джерел російської літератури XIX століття. Його творче життя починається у роки національно-патріотичного піднесення, викликаного війною 1812 року. Уже в ліцеї, у якому поет навчався з 1811 до 1817 p., він веде активне літературне життя. Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш

за все своєю життєрадісністю, прославленням радощів життя.

Широке відображення заходять у ній анакреонтичні мотиви. Веселощі, любов, дружба – найчастіші мотиви його поезії цього періоду. Серед своїх учителів поет сам називає Гомера, Вергілія, Горація.

Надзвичайно високо він оцінює Вольтера і Мольєра.

Пушкін народився і жив в епоху великих соціальних, політичних, культурних зсувів і потрясінь. Велика Французька революція своїм впливом захопила всю Європу, якщо не весь світ. В 1836 р.

Пушкін писав:

Припомните, о други…

Чему свидетели мы были!

Игралища таинственной игры,

Металися смущенные

народы,

И высились, и падали цари;

И кровь людей то славы, то свободы,

То гордости багрила алтари.

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771-1848), походив з поміщицької, колись багатої* сім’ї. Від маєтків предків (в Нижньогородській губернії) до нього відійшло мало; але і те він занедбав, абсолютно не цікавлячись господарськими справами; служив він в Московському комісаріаті, але службою теж не був зацікавлений.

Серед його знайомих було багато письменників, а брат, Василь Львович, здобув популярність як поет.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав французькі і російські вірші, які, втім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Йосипівна, вроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петрівського “арапа”, зображеного в романі Пушкіна. Виховання Пушкіна було безсистемним. Французи-гувернери, що змінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на дитину, і він значною мірою був наданий самому собі.

Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарове, в підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра в Пушкіних були діти – старша дочка Ольга і молодший син Лев. Батьки не приділяли багато уваги дітям.

Його брат писав згодом про дитячі роки Олександра: “До одинадцятилітнього віку він виховувався в батьківському будинку. Пристрасть до поезії з’явилася в нього дуже рано: на восьмому році, уміючи вже читати і писати, він складав французькою маленькі комедії й епіграми на своїх вчителів. Взагалі виховання його мало містило в собі російського”.

У1810 році виник проект створення привілейованого навчального закладу – ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра І. Бать ко Пушкіна, що мав впливові знайомства, вирішив віддати туди свого сина Олександра. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей, і з цього дня почалося життя Пушкіна-ліцеїста.

Ліцей був закритим навчальним закладом, до нього було прийнято лише 30 учнів. Це були діти дворян середнього достатку, що мали службові зв’язки.

В ліцеї Пушкін захоплювався поезією, особливо французькою, за що вій і дістав прізвисько “француз”. Серед ліцеїстів проводилися своєрідні змагання, і Пушкін тривалий час перемагав у віршуванні. З російських поетів Пушкіна привертав Батюшков і вся група письменників, що об’єдналися навколо Карамзіна.

З цією групою Пушкін був зв’язаний через сімейні відносини, зокрема, через дядька, який входив до неї.

В будинку Карамзіна, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським, їх вплив особливо позначився на творчості Пушкіна починаючи ;і 1815 року. Улюбленим поетом Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін був зобов’язаний схильністю до сатири, втім, як і літературній боротьбі Карамзіна і жартівливим сатирам Батюшкова.

Після закінчення ліцею Пушкін був призначений в колегію закордонних справ.

Першим найвідомішим твором поета стала написана у 1818 році ода “Вольність”, де поєдналися традиції класицизму і новий, романтичний пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії “До Чаадаєва”, “Село”. Водночас вони сповнені виразної критики тогочасної дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджується слава першого поета вольності.

Пушкін закінчив ліцей якраз в період реструктуризації таємних організацій. В 1816 році було засновано перше революційне співтовариство “Союз Порятунку”. Розширенню політичного світогляду Пушкіна сприяло знайомство з Миколою Тургенєвим, гарячим прихильником звільнення селян, Чаадаєвим, часте спілкування з ліцейським товаришем – Пущиним, що вступив у таємне товариство, численними представниками ліберального офіцерства, з якими Пушкін познайомився ще в ліцеї.

В березні 1819 року він вступив у дружнє літературне товари-і і по “Зелена лампа”, в якому розповсюджуються ліберальні ідеї пі критика олександрівского режиму. В цей період Пушкін написав політичні вірші: “Вольність” (1817), “До Чаадаєва” (1818), “Казки” (1818), “Село” (1819). У цих віршах ми бачимо вплив на Пушкіна помірковано-ліберальних ідей.

Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних організацій. Вони поширилися в народі, особливо серед офіцерства, і створили славу Пушкіну не менше, ніж його твори, що з’являлися у пресі.

У ті роки Пушкін захоплюється театром. Але театр “хворий” на політику і має абсолютно не театральний характер. У Пушкіна виникають зв’язки в театральному світі.

Він прийнятий в коло Шаховського. За два роки – 1818 і 1819 – Пушкін надрукував тільки шість віршів, проте посилено працював над “Русланом і Люд милою”.

У засланні. За вільнодумство Олександр І вирішує заслати Пушкіни до Сибіру або на Соловки, але завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом’якшено: Пушкіна висилають до Катеринослава, звідки через хворобу він вирушає разом з родиною генерала Раєвського до Кавказу і Криму. Канцелярію, в якій служив Пушкін, переводять до Кишинева.

В червні 1823 р. завдяки допомозі друзів Пушкін переведений на службу до Одеси, звідки за розпорядженням Олександра І висланий у Михайлівське, куди і прибув 9 серпня 1824 р.

В цей час у Михайлівському перебувала сім’я Пушкіних. Батько взяв на себе поліцейські обов’язки з нагляду за сином. Цей період був часом посиленої творчості.

У Михайлівському продовжувалася робо та над романом “Євгеній Онєгін” (було написано 4 розділи, докорінно змінений план роману), закінчена робота над поемою “Цигани”, написана жартівлива поема “Граф Нулін”.

У цей період своєї творчості, який можна назвати романтичним, Пушкін створив цикл поем (“Кавказький бранець”, “Брати-розбійники”, “Бахчисарайський фонтан”), почав писати соціально-психологічний роман у віршах “Євгеній Онєгін”. Мовби підсумковим твором життя на півдні стала поезія “До моря”, у якій поет прощається з морською стихією, що стала для нього символом свободи.

У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма “Борис Годунов”, багато шедеврів пушкінської лірики.

14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін зали шився осторонь від змови і розправи, але в паперах кожного з декабристів знаходилися його вірші.

Уряд нового царя Миколи І шукав спосіб обеззброїти Пушкіна, тому пішов шляхом лібералізації відносин з поетом.

8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви і того ж дня був представлений Миколі І. Результати цього побачення були такі: Пушкін отримав свободу пересування, твори його надходили на цензуру самому Миколі І, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

У1829році Пушкін приїжджає з Петербурга до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Пушкін виїжджає на Кавказ.

Повернення Пушкіна з Кавказу було прийняте з великим обуренням, Микола І вимагав пояснень. Наприкінці 20-х pp. Пушкін веде постійні сутички з Булгаріним. У квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій, і цього разу вона була прийнята.

В сім’ї Гончарових зажадали від Пушкіна офіційного засвідчення Бенкендорфа, що поет не перебуває під поліцейським наглядом. Цікавило їх також матеріальне становище Пушкіна. Батько поета передав синові частину нижегородського маєтку – село Кистенівка, що знаходилося недалеко від села Болдіна.

1 вересня 1830 року Пушкін виїхав у Болдіно, посварившись і матір’ю Гончарової, після чого питання про шлюб залишилося відкритим.

У Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав близько чотирьохсот віршів, 8, 9 і 10 глави “Євгенія Онєгіна” але остання згоріла. Він пише в Болдіні також близько ЗО віршів, 5 повістей прозою, декілька драматичних сцен, багато критичних і публіцистичних статей, маленькі трагедії.

Тут, в Болдіні, він вичерпав всі літературні задуми минулого і, виїжджаючи звідси, був готовий почати нове життя як особисте, так і літературне.

“Полтава”, “Будинок у Коломні”, “Маленькі трагедії”, “Повісті Бєлкіна”, надзвичайно багата лірика – основні підсумки пушкінської роботи 1826-1830 pp. Окрім того, восени 1830 р. був закінчений “Євгеній Онєгін” – вершинний твір поета, що писався понад сім років. Уперше в російській літературі настільки широко й реалістично було відтворено цілу історичну епоху, показано сучасну дійсність, усі зрізи тодішнього суспільства Росії знайшли своє художнє втілення у романі.

Після повернення з Болдіна Пушкін одружився. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни жили в Петербурзі. В період між Москвою і Петербургом вони жили в Царському селі, де Пушкін за допомогою Жуковського міг налагодити особисті відносини з урядом.

А Микола І побажав бачити дружину Пушкіна и к прикрасу його придворних балів.

Влітку 1831 року роман “Євгеній Онєгін” був остаточно доопрацьований.

У 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза (“Дубровський”, – Пікова дама”, “Капітанська дочка”, “Історія Пугачова”). Але в цей і с час він створює поему “Мідний вершник”, казки у віршах, “Пісні західних слов’ян” і прекрасну за філософською глибиною лірику.

Збираючи матеріал для “Історії Пугачова” і відвідавши місця бунту, Пушкін у жовтні повертається в Болдіно і перебуває там до половини листопада. Це була друга болдінська осінь. Там він закінчив “Історію Пугачова”, написав “Мідний вершник”, “Казку про рибака рибку”, “Казку про мертву царівну” і багато віршів.

До цього ж часу належить і робота над “Піковою дамою”.

В особистому житті Пушкіна відбулися нові зміни. Наприкінці грудня 1833 року Пушкін був прийнятий Миколою І в камер-юнкери при дворі, що поет сприйняв як образу, це призвело до ще одного конфлікту з Миколою І.

В травні 1832 року в Пушкіних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року – син Олександр, пізніше, 1835 року, – син Григорій, а 1836 року – дочка Наталія.

У Петербурзі жила родина Пушкіних і дві сестри дружини. Для того, щоб утримувати таку велику сім’ю і давати їй можливість вести світське життя, Пушкін вдається до позики і застав коштовностей. Борг Пушкіна становив 60 тис. рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, чим поет остаточно був прив’язаний до двору.

У березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівське, поділ якого затягнувся до смерті Пушкіна. В 1835 році з’явився привід для дуелі, коли молодий офіцер Дантес почав залицятися до Наталії Миколаївни, проти чого вона не заперечувала. Ширилися мерзенні плітки, Пушкіну було прислано анонімний лист, де вказувалося побічно на зраду його дружини.

Дуель відбулася 27 січня 1837 року на Чорній річці, де Пушкін був смертельно поранений. О другій годині 29 січня (за новим стилем 10 лютого) 1837 року він помер. 5 лютого Пушкін був перевезений в село Михайлівське і похований у Святогорському монастирі.

Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і обурення Росії висловив своїм віршем “Смерть поета” Лермонтов.

Дуель і смерть Пушкіна були трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів геніальний поет за долю російської Літератури.

Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш “Козак”, що є наслідуванням української народної пісні. Під час південного заслання він певний час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою української природи, заслуховувався піснями українських кобзарів і лірників.

У своїх нотатках з російської історії XVIII ст. він ставив за вину Катерині II те, що вона “закріпачила вільну Малоросію”.

Творчість О. С. Пушкіна знав і любив Т. Шевченко, вірші його ві и цитував напам’ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Ще за життя Пушкіна твори його перекладали українською Л, Боровиковський і Є. Гребінка, а згодом – С. Руданський, П. Грабовський та М. Старицький. І. Франко переклав усі драматичні твори поета. XX століття до сузір’я перекладачів поета вписало імена М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана та ін.

Значення творчості О. С. Пушкіна.

У плані національному Пушкін – перший російський поет-європеєць. Завдяки його поезії російська культура стала однією зі складових культури європейської з її складними і глибокими суперечностями великої історичної епохи переходу від середньовіччя і феодалізму де буржуазних відносин нового часу. З Пушкіним остаточно увійшли до російського життя тематика і тональність “всесвітності”.

У той же час Пушкін національний в широкому розумінні, оскільки його творчість відобразила російську дійсність епохи, її буржуазне становлення з усіма властивими їй суперечностями. Пушкін – людина нового, післяреволюційного часу, що відчуває і мислить суто історично, і його “громадянство всього світу” робить його учасником страждань і радощів культурного європейця свого часу.

Це цікаво!

Тихим жовтневим вечором Пушкін попросив художника Карла Брюллова намалювати портрет своєї молодої дружини Наталії Миколаївни. Він називав її просто – Наталі. Хто ж вона, ця жінка, якій випало щастя й водночас іспит бути коханою такої людини?

Про неї говорили різне в століттях минулих й у столітті нинішньому. Марина Цвєтаєва, наприклад, писала про неї: ” Гончарова просто фатальна жінка, те порожнє місце, навколо якого зіштовхуються всі сили і пристрасті. Гончарова – не причина, а привід смерті Пушкіна, з колиски визначеної. Потяг Пушкіна до Гончарової – це потяг генія до нуля. Він хотів нуль, тому що сам був усім.

А доля вибрала найпростіше і вірне знаряддя смерті – красуню”.

Хтось – заздрив, хтось – злословив, хтось – намагався очорнити її. А Пушкін начебто відчував, що його щастя не може бути тривалим, тому й просив Брюллова намалювати цей портрет, щоб залишити образ прекрасної жінки для нащадків… Спокійне обличчя з тонкими рисами, лагідний погляд, ніжність у кожному русі – саме такою вона постає перед нами на портреті, саме такою її бачив великий поет і був закоханий в неї – свою дружину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Олександр Пушкін