Свою п’єсу “Вишневий сад” сам А. П. Чехов називав комедією. Але адже п’єса-те смутна!.. Так у чому ж справа?
Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої – Раневская, Гаїв, Аня й Варячи – їм не на що жити, не на що сподіватися. Предлагаемий Лопахиним вихід для них невозмодружин.
Усе для них символізує прошлое, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто, навіть уміли сушити вишню й возами відправлять у Москву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий…
Непереконливі й слова Пети Трофимова: “Росія – наш сад”, “треба працювати”. Адже сам Трофимов – вічний студент, що ніяк не може приступитися до ка який-або серйозної діяльності. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями (Лопахин і Варячи люблять один одного, так чомусь не створюють сім’ю), і в їхніх розмовах. Кожний говорить про те, що його интерес у е т у цей момент, і не слухає других.
Героям
Адже в “Вишневому саду”, як і в жизні, перемішані обставини трагические, драматичні й комічні. Скрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги поводяться, як добродії. Фірс говорит, порівнюючи минуле й сьогодення, що “всі враздробь”.
Характерно й те, що його забувають у маєтку… А як символичен – “звук струни, що лопнула,”!
Якщо натягнута струна – готовность, рішучість, діючийность, то струна, що лопнула, – кінець. Правда, є ще неясна надія, адже повезло ж сусідньому поміщикові Симеонову-Пищику: він не краще других, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця… Життя трагична, непередбачена й смішна – про цьому й говорить Чехов у своїх п’єсах И тому так важко определить їхній жанр – адже автор однетимчасово показує всі сторони наший життя…