Свою п’єсу ” Вишневий сад ” сам А. П. Чехов називав комедією. Але п’єса-то сумна!.. Так у чому ж справа? Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені і герої – Раневська, Гаєв, Аня і Варя – їм не на що жити, не на що сподіватися. Запропонований Лопахіним вихід для них неможливий.
Усе для них символізує минуле, якесь давнє, прекрасне життя, коли все було легко і просто, навіть вміли сушити вишню і возами відправляти в Москву… Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, способи готування вишні забуті… Постійне
Непереконливі і слова Петі Трофімова: “Росія – наш сад”, “треба працювати”. Адже сам Трофімов – вічний студент, що ніяк не може перейти до якої-небудь серйозної діяльності. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями (Лопахін і Варя кохають один одного, так чомусь не створюють сім’ю), і в їхніх розмовах.
Кожний говорить про те, що його цікавить у цей момент, і не слухає інших. Героям Чехова властива трагічна “глухота”,
Скрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги поводяться, як добродії. Фірс говорить, порівнюючи минуле і сьогодення, що “усе вроздріб”. Характерно і те, що його забувають у маєтку… А яким є символічним – “звук струни, що лопнула”! Якщо натягнута струна – готовність, рішучість, дієвість, то струна, що лопнула, – кінець.
Правда, є ще неясна надія, адже повезло ж сусідньому поміщикові Сімєонову-Пищику: він не краще інших, а у нього то глину знайшли, то пройшла залізниця… Життя трагічне, непередбачене і смішне – про це і говорить Чехов у своїх п’єсах. І тому так важко визначити їхній жанр – адже автор одночасно показує усі сторони нашого життя…