Видатну роль у становленні нової української літератури зіграв Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український прозаїк. У добутках, написаних російською й українською мовами, письменник відобразив ряд важливих рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних шарів українського суспільства кінця XVІІІ – початку XІX століття. Успадковуючи кращі традиції української літератури, насамперед творчості Сковороди й Котляровского, прозаїк виявив гуманне відношення до народу, співчував його важкому положенню, засуджував
Повість “Маруся” Г. Квітка-Основ’яненко написав в 1834 році. Це була перша повість письменника. В основі добутку лежить соціальний конфлікт: бідність Василя, погроза солдатчини, що і є головною перешкодою на щастя й одруження.
Письменник робить перші спроби розкрити внутрішній мир героїв, приділяє значну увагу їхнім переживанням, учинкам, які психологічно мотивує. Так художник прагне полегшено вирішити соціальну розбіжність: Василь знаходить доброчинного хазяїна, що обіцяє йому за чесну роботу знайти замість нього “наемщика” всолдати.
Повість “Маруся” позначена
У відповідності зі своїм світорозумінням автор не піднімається до осуду феодально-кріпосницької системи, йому здається, що соціальні відносини в суспільстві природні й непорушні. Халепи народу, заважав письменник, походять від того, що закони, добра воля пануючи і його сановників піднімаються свавільними панами, нечесними чиновниками. Народ, на його думку, не повинен виступати проти Бога, і кривдники неминуче одержать по заслугах від “вищої влади”.
“Маруся” – видатне явище в історії української літератури. Таку оцінку добуток, я думаю, одержало через широке – використання автором фольклору як особливого елемента в зображенні побуту, звичаїв і характерів героїв. Так, у повісті письменник майстерно використає жанр обрядового плану на похоронах.
У Наума Дрота, одного з головних героїв, умирає доня Маруся. Наум у розпачі. Схилившись над нею, він говорить: “Прощай, моя донечка, утіха, радість моя! Млява ти, як садова квіточка, що засохла, як билина! Що без тебе тепер залишився?
Сирота”. Цей обряд має назва голосіння, у літературній критиці його ще називають плачі. З якою метою Г. Квітка-Основ’яненко використає плачі?
Безумовно, для посилення емоційного звучання добутку, для передачі внутрішнього стану людини в момент його страждань, тобто плачу письменник надає чи культ те під час страждань, чи тоді, коли пише олюбви.
Автор описує два обряди в повісті: весілля й похорон, і в текст авторської мови вводить прислів’я, приказки, пісні. Звертання до фольклору виправдується бажанням реальніше відтворити колорит епохи, спосіб життя, а також мова головних героїв, тому що саме мова багато говорить про людину. Іноді в повісті зустрічаються народні пісні “Ой, дівчина горлиця, до козака горнеться”. Причому автор часто використає не повну пісню, а її фрагмент. Так, під час сватання Марусі дівчини-подруги співають фрагмент пісні, що надає обставинам святковості, урочистості: И ти душенька, наша Мариечка!
Обмітайте двори, Застеляйте столи…
Фольклорні елементи присутні в створенні образів. Особливо цікаві в цьому плані Наум Дрот, Настя, Маруся й Василь. Вони змальовані різнобічно; для їхнього створення автор використає народні елементи, зокрема портретні характеристики.
Маруся – дівчина “висока, струнка, як стрелочка, чорнявенька, вічка, як тернові ягідки, брівки, як шнурочки, личком червона, як панська мальва, що у саду цвіте”, Василь – “хлопчик гарний, кучерявий, чисто підголений: чуб ошатний, вуси козацькі, ока веселенькі, як зірочки…”. Як бачимо, для – портретної характеристики Г. Квітка-Основ’яненко використає фольклорні епітети, порівняння, зменшувальні форми прикметників
Прекрасно автор зображує природу України. Пейзажі в повісті сприяють розкриттю переживань героїв. Перед оповіданням про пояснення Василя й Марусі письменник подає опис весняного ранку, сповнене життєдайних чарів, радісного передчуття тривоги; “От і рідкий туман упав на річку, начебто хлопець приголубився до дівчинки й разом з нею побігли ховатися між крутими берегами”.
Г. Квітка-Основ’яненко небагато ідеалізував навколишній його мир. Ця ідеалізація відчутна насамперед у діях, учинках, думках героїв. Наум і Настя – ідеальні образи селян.
Вони працьовиті, поважають один одного, богобоязливі. Автор говорить, що між ними ніколи не було сварки, бійки, ніколи вони не лаялися, а жили сумирно й спокійно й хвалили бога за його милість. “Маруся” – не єдиний добуток у творчій спадщині Г. Квітки-Основ’яненки. Читачеві знайомі й такі добутки, як “Сердешна Оксана”, “Щира любов”, “Салдацкий патрет”, “Конотопская відьма” і т. п. І вище перераховані повести писалися пізніше, а тому в них уже розширене суспільно-соціальне тло, письменник заглиблюється в суспільно-історичні обставини, піднімає проблему розбіжності між особистим щастям і соціально-політичними умовами життя. В “Марусі” же Г. Квітка-Основ’яненко як прихильник об’єднання реалістичного зображення дійсності із сентименталізмом прагне не тільки показати побут селян, їхні звичаї, а й розчулити читача шляхетними рисами героїв, їхніми великодушними вчинками, стражданнями, несподіваною загибеллю деяких з них
(1 votes, average: 5.00 out of 5)