Цикл “Вечора на хуторі біля Диканьки” (1831) складається з окремих повістей, зібраних, а потім і виданих від імені пасічника Рудого Панька. Кожна повість має свій власний цікавий сюжет, своїх героїв, але художні принципи зображення народного життя ті самі у всьому циклі. Їх можна розглянути на прикладі повести “Ніч перед Різдвом”. Тема даної повісті – зображення народного життя, життя вільних, ще не закріпачених українських козаків.
Час дії “Ночі… ” – царювання Катерини Другий, коли Г. А. Потьомкін готовив ліквідацію
Ідея повести – показ “гідної людини життя”, як відзначав сам Гоголь. Саме так, гідно й правильно, живуть мешканці
Тло дії повести становлять народні сцени. Веселі селяни збираються разом у різдвяну ніч, і шум, лемент, пісні заповнюють всю Диканьку У церкві, де в різдвяний ранок зібралися старий і млад, “на всіх особах, куди не глянь, видний було свято”.
Мир народного життя представлений у повісті через відбиття його у фольклорі. Щирі народності художнього твору, на думку Гоголя, “складається не в описі сарафана, але в самому дусі народу” (М. В. Гоголь “Трохи зламування про Пушкіна”).
В “Ночі…” показані позитивні, з народної точки зору, герої – душевно чисті, прості й цільні люди, не піддані болісним протиріччям і рефлексії романтичних героїв-дворян.
У центрі повести образ коваля Вакули. У характері цього молодця підкреслюються: розум (спритно перехитрив чорта), сильний, наполегливий характер (незважаючи ні на що, домагається любові Оксани, хоча інші кавалери вже відступилися від примхливої красуні), молодецтво (чого коштує його подорож за одну ніч у Петербург), самостійність (не покоряється ні Оксані, ні Чубу, ні обставинам), шляхетність (страждає від любові, але не ображає Оксану). Ці риси проявляються в історії любові Вакули до гордої красуні Оксані, під час подорожі на чорті в Петербург, на прийомі в цариці. Всі ці моральні якості демонструють, з народної точки зору, найвищу цінність людини.
Крім Вакули Гоголь зображує й інших героїв, які теж узяті з народних казок і баєчок: богатий і дурний Чуб, сластолюбний дяк, хитра кумонька Солоха, писар, “вихідний рачки із шинку”, і т. д. Образ норовливої сільської красуні, що віддано й гаряче любить герой-добрий молодець, виник з ліричних народних пісень.
Задерикувата дівиця сміється над героєм і в той же час ніжно любить його; її бажання мати царські черевички – тільки привід піддразнити коваля. Мир Диканьки пофарбований у повісті Гоголя м’яким гумором: автор не викриває своїх героїв, але підсміюється над їхніми недоліками. Гумористичне протиріччя лежить, наприклад, в основі образа багатого козака Чуба: він претендує на солідність і повагу, а на ділі виявляється незначною, боягузливою людиною.
Гоголь проявляє терпимість і повагу до простої людини, навіть якщо він не зразок чесноти, тому великодушний Вакула й свавільна Оксана, дамський догідник – дяк і жвава Солоха, незворушний кум і навіть чорт зображуються гумористично. Комізм характерів переплітається з до мизмом ситуацій (наприклад, боротьба кума і його дружини-скарбу за величезний мішок, у якому сидять Чуб і дяк).
Ці казкові по суті герої діють у звичайній сільській обстановці, що створюється в повісті тільки завдяки побутовим деталям: докладного опису побуту козаків Гоголь не дає й у цьому треба за фольклорною казкою Для автора важливо відбити характер козаків – вільний, відкритий, добродушний. Відзначаючи народності “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, В. Г. Бєлінський писав, що в них “народн і фантастичне так чудно переплелися з реальністю, що обоє ці елемента утворять собою конкретну поетичну дійсність, у якій не довідаєшся, де в ній минуле й де в ній казка, але всі поневоле приймаєш за минуле” (В. Г. Бєлінський “Про російські повісті й повісті Гоголя”, 2).
Справедливість цього зауваження можна підтвердити багатьма сценами з “Ночі…”. От, наприклад, відьма Солоха гасить всі зірки на нічному небі, збираючи їх у рукав.
Або оповідач приводить комічне пояснення, чому нечистий ненавидить коваля більше, ніж місцевого священика батька Кіндрата Вакула у вільне від кузні час був “богомазом”, тобто малював у храмі ікони й фрески на біблійні сюжети. На стіні диканьской церкви він зобразив картину, на якій грішники в сцені Страшного Суду ганяють риса батогами, полінами й усім, що під руку попадеться. селяни, Що Приходили в церкву, завжди глузували із цього розпису, а особливо над увертивающимся від побоїв чортом. Загального осміяння рис перенести не міг і заприсяг помститися Вакулі.
Тут Гоголь дотепно з’єднав реальність (коваль і його розпис у церкві) і фантастику (чорт, що бажає відплатити за “образливу карикатуру”). Чорт і відьма Солоха – жвава, товариська козачка – показані в зниженому виді, їхні хитромудрі підступи проти людей ніяк не вдаються. Стало бути, можна відзначити, що в “Ночі…” сусідять риси реалізму й романтизму.
Реалізм у повісті виражається в помірковано деталізованому описі побутових сцен Романтизм же проявляється в тім, що, малюючи Диканьку і її веселих, вільних жителів, письменник показує свою мрію про розумні, справедливі людські відносини.
Гумор у повісті чергується з ліризмом авторського оповідання. Ліризм проявляється в різноманітних пейзажах і в авторських коментарях до дії. На початку повести Гоголь поміщає врочистий опис ясної зимової ночі (зірки, місяць, безлюддя, глибока тиша), що усе побудовано на уособленні (одушевлении) природи.
Велична космічна картина сусідить із комічним міркуванням про сорочинском засідателя, відомого знавця відьом і людей. Із задоволенням зображує автор яскраве, шумне, веселе народне свято Коляди Вдиканьке.
Чудесна картина нічного неба з юрбою різноманітної погані виникає, коли Вакула летить на чорті в Петербург. На закінчення відзначимо, що в “Ночі… ” можна спостерігати складне сполучення найрізноманітніших прийомів опису: романтизму й реалізму, лірики й гумору, реальності й фантастики. У повісті об’єднані реальні деталі побуту українських козаків, включаючи діалектне мовлення, і опис неуявної по красі природи.
У повісті поруч живуть більш-менш реальні герої – жителі Диканьки – і нечиста сила в різних обличиях (чорт, відьма Солоха, чаклун-запорожець Пузатий Пацюк). Всі разом – це дивний мир, що неможливо віднести ні до конкретного часу, пі до конкретної місцевості, тобто “Ніч…” по суті чарівна казка В повісті панує радісне сприйняття життя: навколишній світ розцвічений яскравими фарбами, опис героїв і подій “іскриться” задерикуватим гумором, сказовая мовлення оповідача й колоритне мовлення героїв пожвавлюють дію Необхідно підкреслити, що зображення народного життя в повісті не реалістичне, навіть однобічне, тому що писательно показав реального життя простої людини, а представив у своєму добутку світлий мир казки. Щодо цього можна зрівняти повість М. В. Гоголя “Ніч…” і поему Н. А. Некрасова “Мороз, Червоний ніс”.
У поемі Н. А. Некрасова теж переплітаються казка й реальність, але життя народу показане цілком реалистично. Некрасов малює й картини праці, і страждання селян, Дар’я згадує щасливі моменти у своєму житті, а поруч описуються похорон її чоловіка Прокла. При всіх розходженнях у згаданих добутках відношення до народу в Гоголя й Некрасова дуже схоже. Некрасов з повагою описує силу характеру, красу й великодушність Дар’ї, що, як і Вакула в Гоголя, стає головною позитивною героїнею поеми
(2 votes, average: 4.50 out of 5)