Значення слова – відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З. с. Граматичне З. с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника “література” чи минулого часу дієслівної форми “читав”. Граматичне З. с. визначає його приналежність до певного класу (якої-небудь частини мови,
В лінгвістиці таке значення часто зіставляють з категорією поняття. Лексичне З. с. є складною структурою, яка зумовлюється загальними властивостями слова як знака, його семантикою, синтаксикою, прагматикою (див.: Семіотика). Кілька лексичних значень можуть об’єднуватися у семантичній структурі одного слова (див.: Полісемія). При цьому розмежовуються первинні (прямі, основні) та вторинні
Передумовою виникнення переносних значень виступає образне вживання слів, яке є однією з характерних прикмет художнього (поетичного) мовлення. На відміну від переносних значень, які можна досить чітко витлумачити і зафіксувати у словниках, семантичні перетворення, зміщення при образному вживанні слова, часто не піддаються подібному тлумаченню і вимагають не стільки лексикографічного пояснення, скільки спеціальної інтерпретації, спрямованої на виявлення естетичного функціонування лексики в художньому (поетичному) мовленні. Образне вживання слова характеризується тим, що слово нерідко зберігає властиву йому сполучуваність, а образна семантика не втрачає помітного зв’язку з прямим значенням і реалізується у порівняно широкому контексті, який може містити вказівки на змістову багатоплановість лексеми (“Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали плахту, щоби закрити перед її очима ту прірву в житті, то у ворота на подвір’ї заїхали козаки”. – В. Стефаник). У даному контексті простежується образне вживання слова “плахта”, що супроводжується появою додаткових змістових прирощень, зумов-лених незвичною для лексеми сполучуваністю (“спомини з жалем, з розпукою ткали”, “закрити прірву в житті”).
Тут також не втрачається зв’язок із прямим значенням (“ткали плахту”).