В “російських снах” Булгаков ретельно підготовляє ті відносини, які виникнуть між героями “Перегони” за межами Росії. При цьому найменше драматург задумував п’єсу про емігрантів, як думали деякі літературні сучасники. Аж до четвертого сну героям “Перегони” не дане вільного спілкування. Слова правди можуть тільки випадково виплеснутися в маренні.
Правда – синонім пам’яті, що у Булгакова, як і в Ахматової, є однієї із центральних етичних категорій, що протистоять “безпам’ятству смути”. У четвертому сні “сліпий
Тема “колеса”, чортової каруселі потім буде розвинена в п’єсі, але це безособове пояснення історії власного хлудовского питання “не дозволяє”. Воно не дає спокути. Довідавшись про порятунок Серафіми, Хлудов сприймає його як можливість продовжити розмова з Голубковим: “Ну от, одного я задовольнив, тепер на волі можу поговорити з тобою”.
Поняття
Усі зрівняні у своїх правах, вірніше, у безправ’ї, немає ні в кого ніякої влади друг над іншому. Людина, втрачаючи соціальне середовище й оболонку, з’являється, так сказати, у чистому виді, у своїй первозданній сутності
Тричі підкреслює драматург тему “пануючого мінарету”, тричі виділяє в “дивній симфонії” світового міста солодкий голос муедзина, що летить до свого володаря. Місто, у якому, як у Вавилоні, змішалися мови, вірування, прислівники, описаний з фактографічною точністю, почерпнутої із самих різних джерел. Однак подробиці побуту потрібні отут тільки для того, щоб розсунути тему до загальнолюдського звучання.
Автор бачить “сон” про те, як “біжить час”.
У великій ремарці, відточеної за законами кращої булгаковської прози, позначені простір і час дії. Але насамперед мир “звучить”: “Дивна симфонія. Співають турецькі наспіви, у них вплітається російська шарманочная “Розлука”, стогони вуличних торговців, гудіння трамваїв”. Потім “у передвечірнім сонці загоряється Константинополь” і відкривається вид на “пануючий мінарет” і покрівлі будинків
Центр простору займає “дивного виду спорудження” – карусель для тараканьих перегонів. Вона виявляється крапкою перетинання всіх інтересів, прикрашена прапорами різних країн і написами “на французькому, англійській і російській мовах”. Серед написів і така: “Російська азартна гра з дозволу поліції”.
Тільки що показавши подібного роду “азартну гру” у трагічному плані, Булгаков пропонує її балаганний варіант, що має свій далекий зміст. Сцена, виконана в стилі блазнівського вертепу (Артур “з’являється па каруселі, як Петрушка через ширми”), пародіює сюжет “вавилонського стовпотворіння” і “кінця світу”.
Що говорити, “тараканьи перегони” просочені отрутою булгаковської іронії, що доходить до філософського сарказму. Але й отут письменник залишається самим собою: “дивна повсякчасна уїдлива усмішка” містить у собі якесь вічне здивування перед навколишнім світом, у тому числі й перед цим самим азартом смертельної гри, без якої немає життя!
В 1927 році в Москві вийшла книга “емігрантських оповідань” А. Аверченко за назвою “Розкиданий мурашник”. Гостро й талановито схоплені риси константинопольського побуту (“Росіяни у Візантії” і особливо “Бог азарту”) явно харчували булгаковську фантазію. Знаменитий сатириконец (він умер в еміграції в 1925 році) описував і продаж “тещиних мов” на Перу, і тараканьи перегони: “Є старт, тоталізатор, кольори жокеїв, і біжать живі таргани; маса народу збирається дивитися. Є вірні таргани, фаворити”.
А. Аверченко просвічував фантастичний побут еміграції своєрідною ідеєю, найбільше ясно оформленої в оповіданні “Бог азарту”:
“Бог азарту – великий бог!
Відніміть у людини карти – він улаштує лото, відніміть лото, він зубами вчепиться за тарганів; відніміть тарганів, він. Так що там говорити: я один раз бачив на ослоні Літнього саду няньку з дитиною на руках. Вона задумливо висмикувала в нього волосок по волоску й ворожила: “Любить – не любить, любить – не любить”.
Це був азарт любові, що може позбавити волосся навіть незацікавлену голову”.
А. Аверченко описує “константинопольський звіринець”. Це – “оповідання про емігрантів”. Булгаков пише п’єсу про іншому. Той же побут, людський “азарт” пропущені крізь призму гротескного реалізму. Сумний погляд Аверченко звернений тільки в минуле.
Театральний сон Булгакова про “тараканьих перегони”, при тій же нещадній-іронічній основі, сам виконаний художнього “азарту” і віри. Гине не увесь світ, історія не закінчується з поразкою Чарноти. Життя спереду й завжди спереду. Невигубний, всепідкорюючий стимул життя в “Бігу” так само важливий, як і в “Днях Турбиних”, і так само, як у першій п’єсі, є тим грунтом, тією моральною цементуючою основою, що все визначає
На “тараканьих перегонах” грає Чарнота. У сьомому сні Булгаков дарує йому велику сцену карткової гри, що виникає слідом за епіграфом: “.Три карти, три карти, три карти!.” Тема “російської азартної гри”, що Чарнота в “Бігу” веде й персоніфікує, одна з дуже істотних ліній булгаковської п’єси й булгаковського мистецтва взагалі, що йде своїми коріннями в товщу російської літературної традиції
Знаючи глибоку біографічну природу основних тим мистецтва Булгакова, можна припустити, що й тема “азарту” харчувалася не тільки літературними джерелами. Мемуарні свідчення відзначають у самій особистості автора “Перегони” азарт гравця. М. Яншин згадував, що в акторської мхатовской середовищу Булгаков було лідером і заводилой найрізноманітніших ігор (у тому числі гри “у блошки”). “Він був невичерпний на всякі вигадки, на всякого роду призи, на умови змагання”. Він грав у биллиард, шахи, до останніх днів знаходив час грати в карти (з найбільшим полюванням у гвинт), що входило в розпорядок дня, якщо хочете, у саме почуття життя
Існує змістовна робота Ю. Лотмана “Тема карт і карткової гри в російській літературі початку XІX століття”. Тут цікавить нас проблема уведена в контекст вітчизняної культури, поза всяким сумнівом близький Булгакову. Тема карткової гри (і азартної гри взагалі) сприймалася Булгаковим, слідом за Пушкіним, у плані взаємин людини з долею, випадком, історією.
Відзвуки “Пікової дами” не зрячи “прошивають” п’єсу, а сьомий сон, двобій Чарноти з Корзухиним, просто визначають. Тараканьи перегони з їхнім приголомшуючим програшем і не менш приголомшуюча удача Чарноти в Парижі зіставлені. Гра случаючи залишає людині можливість двобою з долею, виклику долі.
У сутичці хаосу із твердою закономірністю виникає “випадок – потужне, миттєве знаряддя Провидіння”. Ця пушкінська думка представляється істотної й для Булгакова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)