Потонуло Село у вибоїнах,
Заслонили избенки лісу
Тільки видно, на купинах і западинах,
Як синіють навкруги небеса
Виють присмерком довгі, зимові,
Вовки грізні з худих полів
По дворах у погорающем інеї
Над застрехами храп коней
Як совині вічка, за гілками
Дивляться в шалі пурги вогники
И коштують за дубровними сітками,
Немов погань лісова, прядива
Залякала нас сила нечиста,
Що ні ополонка – скрізь чаклуни
У злу заморозь присмерком імлисті
На берізках висять галуни
Але люблю тебе,
А за що – розгадати не можу
Весела твоя радість коротка
З голосною піснею навесні на лузі
Я люблю над покосной стоянкою
Слухати ввечері гуд комарів
А як гаркнуть хлопці тальянкою,
Вийдуть дівки танцювати в багать
Займуться, як чорна смородина,
Вугілля-Очі в підковах брів
Ой ти, Русь моя, мила батьківщина,
Солодкий відпочинок у шовку купирей.
Понакаркали чорні ворони:
Грозним лихам широкий простір
Крутить вихорь лісу в усі сторони,
Махає саваном піна созер.
Гримнув грім, чашка неба розколота,
Хмари рвані кутають ліс
На підвісках
Захиталися лампадки небес
Повестили під вікнами соцькі
Ополченцям іти на війну
Загигикали баби слобідські,
Плач прорізав навкруги тишу
Собиралися мирні орачі
Без суму, без скарг і зліз,
Клали в сумочки пампушки на цукрі
И пхали на кряжистий віз
По селу до високої околиці
Проводжав їх огулом народ…
От де, Русь, твої добрі молодці,
Вся опора в час негод
Затомилося село незвісточкою –
Якось милі в далекому краї?
Отчого не повідомлять звісточкою,-
ЧиНе загинули в гарячому бої?
У гаї чудилися заходи ладану,
У вітрі бластились стукоти костей
И прийшли до них нежданно-негаданно
З далекої волості купи звісток
Зберегли по них орачі пам’ятку,
З потім вивели всім по листу
Підхопили отут рідні грамотку,
За вербову селі тасьму
Собралися над четницей Лушею
Допитаться улюблених мовлень
И навпочіпках плакали, слухаючи,
На успіхи рідних силачів
Ах, полючи мої, борозни милі,
Гарні ви в сумі своєї!
Я люблю ці хатини кволі
З поджиданьем сивих матерів
Припаду до лапоточкам берестяних,
Мир вам, грабли, коса й соха!
Я ворожу по поглядах невестиним
На війні про долю нареченого
Помирився я з думками слабкими,
Хоч би стати мені кущем у води
Я хочу вірити в краще з бабами,
Тепліючи свічку вечернею зірки
Розгадав я їхньої Думи незліченні,
Не злякає їх ні грім і ні тьму
За сохою під пісні заповітні
Не причудится смерть і в’язниця.
Вони вірили в ці карлючки,
Виведені з тяжкою працею,
И від щастя й радості плакали,
Як у посуху над першим дощем
А за думою розлуки з рідними
У м’яких травах, під намистом ріс,
Їм увижався в далечінях за димами
Над лугами весела косовиця
Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,
Лише до тебе я любов бережуся
Весела твоя радість коротка
З голосною піснею навесні на лузі