Одним з добутків, що ставляться до любовної лірики, є вірш ” Мадонна “. Присвячено воно Н. Гончаровой, дружині поета, і відбиває реальну ситуація. Як писав Пушкін у листі до своєї дружини, у цей період він “проводив цілі годинники” перед картиною, що зображує “біляву мадонну”, що схожа на неї “як дві краплі води”.
Написаний вірш у формі сонета, що є аж ніяк не випадковим. Стругаючи, традиційна форма відбивала внутрішній зміст вірша, його ідейний зміст: оспівування щирого почуття “без прикрас”, без показного блиску
Змістовний вірш ділиться на три частини. У першій частині, що є своєрідною експозицією, поет говорить, що хотів би прикрасити свою “обитель” не “безліччю картин стародавніх майстрів”, яким би дивувалися відвідувачі й знавці мистецтва. У другій частині поет розкриває суть своїх переваг.
Він хоче лицезреть серед своїх “повільних праць” одну – єдину картину, яка б повністю виражала його подання про прекрасний, його погляди на мир і живучих у ньому людей.
На цій картині повинні бути зображені “пречиста”, тобто мадонна, і “божественний рятівник”; причому “без
По Пушкіну, розум – це тільки те, що освячено моральним початком. Призначення Месії, Рятівника, полягає в тому, щоб робити мир і людей краще, просвіщати своїх побратимів. І розум у його очах – це не що інше, як усвідомлення свого призначення, проходження Божественному промислу. Саме тому поет називає мадонну й рятівника “лагідними”.
Вони не нарікають проти свого Божественного призначення у світі, приймають свою долю з радістю й подякою по відношенню Ксоздателю.
У третій частині вірша Пушкін проектує свої погляди на реальне життя, говорячи, що Творець виконав його бажання. Поет вірить, що все у світі відбувається з волі Творця. Мир споконвічно милостивий і прекрасний, тому що є утвором Бога, проявом сили незмірно більше високого порядку, чим людина, а тому – більше розумної й гуманної.
Бог любить свій утвір, тому не може бути благословенне й саме прекрасне з почуттів – любов. Любов – це те, за допомогою чого людина може вподібнитися Творцеві: жінка – інтуїтивно, носячись у собі, а потім роблячи на світло потомство; чоловік – осягаючи розумом моральний закон як основу мироустройства й фундамент великого задуму Творця
Для додання більшої виразності мові, Пушкін, незважаючи на загальну аскетичность образотворчих засобів у вірші, використовує метафори (повільні праці, найчистіша принадність); епітети (важливе сужденье). Мова й сама форма – сонет – відсилають нас до кращих образів епохи Відродження, у яких искреннее почуття виражалося з незвичайною силою, незважаючи на відсутність язикових засобів і відсутність багатослівності. Настільки підкреслене звертання до поетики й образів епохи Відродження, безумовно, мало й той зміст, що поет тим самим висловлював свою незгоду з романтичною концепцією людини й романтичним трактуванням любовного почуття
Отже, основна ідея вірша полягає в тому, що автор приемлет природні закони буття й втілює природу, що є втіленням вічного плину життя. Усвідомлення свого призначення й проходження йому є, по Пушкіну, та вища лагідність стосовно Творця, той “чистий ідеал”, які й можуть принести людині щастя.
У ліцейський період своєї Творчості Пушкін зайнятий пошуками свого власного стилю, любов стає символом життя в цей період, любити, по Пушкіну, значить жити. “Мила Бакунина” предмет ліцейського захоплення Пушкіна, залишається в пам’яті поета надовго; їй буде присвячено кілька віршів, у тому числі вірш “Осінній ранок” (1816 р.). Поет сумує: “Уж немає неї…я був у берегів, де мила ходила у вечір ясний…” У Катеньку Бакунину, сестру свого однокласника, били закохані багато ліцеїстів, у тому числі й Пушкін. Згодом захопленість К. Бакуниной пройшла, і з’являється ще одна ліцейська героїня Пушкіна – Наталя Кочубей.
По ліцейських переказах Кочубей стала героїнею вірша “Зради”.
Дуже часто любовні вірші написані поетом у жанрі послання. Це вірш “До Каверіна”, де Пушкін призиває свого соратника-поета:
Молися й Вакху й любові
И чорни нехтуй ревниве роптанье…
Написане в 1817 р. це послання – прощання із шаленістю ліцейського років, але не з темою любові. Тут любов – спосіб відходу поета від навколишнього його миру, відходу від черні. Любов і воля – от що тепер харчує натхнення поета. Про це Пушкін говорить у вірші “ДО Н. Я. Плюсковой” (1818 р.):
Любов і таємна воля
Вселяли серцю гімн простій…
“Любов і таємна воля”, тобто відхід від миру в глибину своїх почуттів, де поет повністю незалежний, от що, у розумінні Пушкіна, необхідно для творчості. Ідеї любові й волі пройдуть через всю творчість Пушкіна
Південне посилання й відрив поета від суспільства дуже впливають на творчість Пушкіна, вона відчуває себе вигнанцем, на зразок романтичних героїв Байрона. Романтизується й пушкінська любов. Це вже не витівка юного років, але глибока, драматична пристрасть. Наприклад, у вірші “Признанье” (1826 р.), присвяченому Осиповой, Пушкін говорить:
Я вас люблю – хоч я бішуся…
Хвороба любові в душі моєї:
Без вас мені нудно, – я позіхаю;
При вас мені смутно, – я терплю;
И, сили ні, сказати бажаю,
Мій ангел, як я вас люблю!
Любов – це хвороба, у стані якої людина обманює сам себе:
Я сам обманюватися рад!
Романтична любов Пушкіна часто безмовна, вона говорить і спалює сама себе, як у вірші “Спалений лист” (1825 р.):
Прощай, лист любові, прощай! …
… гори, лист любові
Готовий я; нічому душу моя не внемлет.
Любов як свіча, згоряє за коротку мить, і від її залишається лише попіл і спустошена душа. Цей сумний фінал змушує поета розчаруватися в романтичній любові
Вірш “ДО ***” (1825 р.) написано у формі послання. Ганна Петрівна Керн вселила поетові сильне почуття під час його посилання в Михайлівськім. Вірш захоплює нас тремтливістю почуттів, музикальністю і якимсь внутрішнім сяйвом. Поет говорить про силу любові, про важливість цього почуття в житті людини. Першу зустріч ще в Петербурзі, у будинку Олениних, поет називає “дивовижним мгновеньем”.
Але “тягнулися тихо” дні поета “без божества, без вдохновенья, без сліз, без життя, без любові”. А потім:
Душі настало пробужденье:
И от знову з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси
Вдохновенье повернулося до поета. “І серце б’ється в упоенье…” Велике почуття, по Пушкіну, може бути основою для вдохновенья, імпульсом напруженої праці, джерелом творчого осяяння. Примітно, що на ці вірші в 1840 р. Глинка створив романс, настільки ж прекрасний
Вірш ” чиПростиш мені ревниві мрії…” (1823 р.), присвячене Катерині Воронцовой – знову послання. Дружині генерал-губернатора, графа Воронцова, Пушкін присвятив кілька віршів: “Спалений лист”, “Прощання”, “Талісман” (1825 р.). Цей талісман – перстень, що поет одержав від Воронцовой. Він їм дуже дорожив і беріг його:
Зберігай мене, мій талісман,
Зберігай мене в дні гоненья,
У дні раскаянья, волненья:
Ти в день суму був мені даний
Навіть спогад про сильне почуття дорого поетові, воно допомагає пережити негоди, сподіватися на щастя
(2 votes, average: 5.00 out of 5)