ПРО, весілля в дні військові!
Оманний затишок,
Слова невідверті
Про те, що не вб’ють…
Дорогою зимової, снежною,
Крізь вітер, що б’є зло,
Лечу на весілля спішну
У сусіднє сіло
Походочкой розслабленої,
Із челочкой на чолі
Входжу,
Танцюрист прославлений,
У стугонливу хату
Убраний,
Схвильований,
Серед друзів,
Рідних,
Сидить мобілізований
Розгублений наречений
Сидить
З нареченою – Верою.
А через пару днів
Шинель надягне сіру,
На фронт поїде вней.
Землею
Не местною,
З винтовкою піде,
Під пулею немецкою,
Бути може, упаде
У склянці брага пінна,
Але пити її невмочь.
Бути може, ніч їх перша –
Остання їх ніч
Дивиться він засмучено
І – болем всієї душі
Мені через стіл запекло:
“А ну давай, танцюй!”
Забули все про випитий,
Усі дивляться на мене,
І от іду я з вивертом,
Підківками дзенькаючи
Те видам дріб,
Те по підлозі
Носки дріт
Свищу,
У ладоши ляскаю,
Злітаю кпотолку.
Летять по стінках гасла,
Що Гітлерові капут,
А в нареченої
Слезиньки
Горючі
Течуть
Уже
Уже ледь дихаю…
“Танцюй!..”-
Кричать запекло,
І я знову танцюю…
Ступні як дерев’яні,
Коли повернуся додому,
Але з нового весілля
П’яні
Є за мною
Ледь відпущений матір’ю,
На весілля знову дивлюся
І знову в самої скатертини
Вприсядочку ходжу
Нареченій гірко плачеться,
Коштують у сльозах друзі
Мені страшно.
Мені не танцюється,
Але не танцювати –
Нельзя.