У сусідньому будинку вікна жолти. По вечорах – по вечорах Скриплять замислені болти,
Підходять люди кворотам.
Так починається вірш “Фабрика”. Слова “жолти” відразу привертають увагу своєю орфографією. А. Блок говорив, що в поезії немає нічого випадкового, ні одній комі.
Отож: епітет “жовтий” (“про” під наголосом) використовує поет для вираження почуттів негативних – відрази, осуду (у відмінність, скажемо, від природної жовтизни). Інший “мовець” епітет вірша – “чорний”. “Недвижний хтось, чорний
Чорний, темний – завжди уособлення сил зла, тьми. Тут не названий цей “хтось”: це й фабричний гудок (“Він мідним голосом кличе”), і ті невідомі, які в “жолтих вікнах засміються, що цих жебраків провели”. Але символіка вірша всім зрозуміла. Зовсім не обов’язково роз’ясняти, хто саме змушує народ згинати “змучені спини”.
Така недомовленість, моторошна таємничість тільки підсилюють емоційний вплив на читаючим.
Усього чотири строфи у вірші “Фабрика”, але ясно, на чиїй стороні
Мотиви “Фабрики” одержують свій розвиток у творчості Блоку в період революційного підйому 1905 року. Місце дії віршів – місто. Який же місто Блоку?
Сірий, мрячний… У нього сіро-кам’яне тіло, тьмяні площі, жителі – сірі виденья мокрої нудьги. Провулки, вулиці, тротуари.
Життя кошмарне.
“Забвенье купити” можуть тільки люди, що віддаються пияцтву, розпусті, або самогубця. За картинами блоковского міста впізнається місто конкретний – Петербург. Найбільше яскраво петербурзький колорит відчувається у віршах “Петро” (1904) і “Висячи над містом всесвітнім..” (1905). Із сірими фарбами міста контрастує червоний колір.
Спочатку це колір тривоги, потім – заколоту.
“Байдужість Олександра Олександровича до навколишнього життя змінилося жвавим інтересом до всього происходящему”, – пише про дні 1905 року біограф поета, його рідна тітка М. А. Бекетова. – На одній з демонстрацій А. Блок ніс поперед процесії червоний прапор. Розділ його нової книги “Несподівана радість” зветься “1905”. Серед інших добутків виділяються разоблачающие застійне царство “жирних” “Ще прекрасно сіре небо…” (1905), “Я вам повідав неземне…” і ін.
Особливо яскравої, виконаної ненависті до буржуазії сприймається вірш “Ситі” (1905).
У ньому надзвичайно важлива деталь – “світло потух”. З одного боку, це деталь реалістична: страйкують робітники, будуються барикади, відключили електрику, з іншого боку – символічна: скінчилася колишнє паразитичне життя “ситих”. З отрутною іронією говорить Блок про своїх “героїв”:
Сичать пергаментні мовлення, Із працею ворушаться мозки Так обурюється все, що сито, Тужить ситість важливих чрев: Адже перекинуте корито, Стривожений їхній прогнилий хлів!
Тепер їм випав убогий жереб: Їхній будинок коштує неосвітлений, И палять їм слух благання про хліб, И червоний сміх чужих прапорів!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)