У художника Брейгеля є картина за назвою “Падіння Икара”. На ній зображений селянин, що оре землю, пастух, з байдужим видом рибалка, що пасе череда, , що витягає з моря вудки, і вдалині – спокійне місто. По морю пливе судно з розгорнутими вітрилами, на палубі купці розмовляють про свої справи.
Зображено життя з буденними турботами й турботами. Але де ж Икар? Де той, котрий намагався злетіти до сонця? І тільки вдивившись у картину, можна помітити в куті ноги, що стирчать із води, і трохи, що летять над морем пір’я, вирваних із крил силою
Трагедія відбулася, але люди нічого не помітили
Ніхто не помітив загибелі Икара. Тільки поет або художник побачив цю смерть і запам’ятав її для потомства. Ця картина приходить на розум авторові, коли він згадує випадок, бачений їм у Варшаві в червні тисяча дев’ятсот сорок другого або тисяча дев’ятсот сорок третього року. Він стояв на трамвайній зупинці, коли помітив юнака, що необережно вискочив через тронувшегося трамвай і, коштуючи на маленькій площадці, особою до бруківкою й спиною до рейок, продовжував читати книгу.
Йому було років 15-16, час від часу: він струшував головою, відкидаючи
Або якась книжка по економіці?
Раптом повітря прорізало скрегіт гальм і свист шин, що заковзали по асфальті. Автомобіль вильнув убік і зупинився. Це була машина гестапо.
Юнак із книжкою намагався обійти її, але в цей момент розгорнули задні дверцята, на бруківку вискочили два гестаповці й підскочили до юнака. Один з них щось кричав, іншої з явним глузуванням
Запросив юнака в машину. Гестаповець грубо вихопив у юнака документи, а потім вони запхнули нещасного в машину, і та зникла з очей.
Автор оглядівся по сторонах, ища в людей розуміння й співчуття, адже юнак із книжкою загинув! До найбільшого здивування, він переконався, що ніхто не помітив, що відбулося. Кожний у вуличній юрбі був зайнятий своєю справою, і викрадення юнака пройшлася непоміченим.
Жінки поруч про щось сперечалися, за трамвайним стовпом закурювали двоє чоловіків, баба з кошиком пропонувала перехожим лимони. Нікому не було справи до зниклого хлопчика. Отже – Икар потонув?
… Ті, хто впав у боротьбі, і ті, хто свідомо йшов на загибель, бути може, утішалися тим, що їхня смерть осмислена. А скільки було таких, як мій Икар, що потонув у море забуття з волі жорстокого у своїй безглуздості случаючи!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)