Народження майбутнього драматурга Якась акушерка… прийняла 13 січня 1622 року у люб’язної пані Доклей” вродженої Крессе, першу дитину – недоношеного
Малюка чоловічої статі.
З упевненістю можу сказати, що якби мені вдалось пояснити поважній повитусі, кого саме вона приймає, можливо, що від хвилювання вона завдала б якоїсь шкоди малюку, а разом із тим і Франції.
І ось: на мені жупан із величезними кишенями, а в руці моїй не сталеве, а гусяче перо. Переді мною горять вощані свічки, і мозок мій запалений.
– Добродійко! –
– Мій Боже! Пані Поклен народить іншого.
– Пані Поклен ніколи більше не народить такого, і жодна інша пані протягом кількох століть такого не народить.
– Ви мене дивуєте, пане!
– Я й сам здивований. Зрозумійте, що мине три століття, і в далекій країні я буду згадувати вас тільки тому, що ви сина пана Поклена тримали в руках.
– Я тримала в руках і більш знатних малюків.
– Що ви розумієте під словом – знатний? Цей малюк стане більш відомим,
…Ах, пані моя! Що ви розказуєте мені про якихось знатних малюків, яких ви тримали колись у руках! Зрозумійте, що ця дитина, яку ви приймаєте зараз в покленівському будинку, це не хто інший, як пан Мольєр!
Ага! Ви зрозуміли мене? Так будьте ж обережні, прошу вас! Скажіть, він скрикнув?
Він дихає? Він живе!
Як Жан Батїст Поклен став Мольєром Без зайвої скромності група називала майбутній театр Блискучим театром, а всі, хто входив до нього, називали себе “Діти Сім’ї”.
Жан Батіст Поклен з моменту заснування “Блискучого театру” припинив існування, і замість нього в світ прийшов Жан Батіст Мольєр. Звідки взялося це нове прізвище? Невідомо. Дехто пояснює, що Поклен скористався поширеним в театральних і музикальних колах псевдонімом, інші – що Жан Батіст назвався Мольєром за назвою якоїсь місцевості… Хтосьговорить, що він узяв прізвище одного із письменників, який помер 1623 року…
Словом, він став – Мольєром.
Перша постановка п’єси “Міщанин-шляхтич”
“Міщанин” був зіграний у Шамборі вперше 14 жовтня 1670 року, і темний жах охопив Мольєра після вистави: король не вимовив жодного слова з приводу п’єси. Прислужуючи королю за урочистою вечерею після спектаклю в ролі камердинера, Мольєр був напівмертвий. Мовчання короля негайно дало пишні результати.
Відразу ж не лишилось жодної людини, яка б не вилаяла п’єсу Мольєра (не в присутності короля, звичайно).
16 жовтня відбулася друга вистава, і знову на ній був присутній король. Коли спектакль закінчився, він підізвав до себе Мольєра.
– Я хотів вам сказати про вашу п’єсу, Мольєре,- почав
Король.
“Ну, убий мене!” – прочитали всі в очах Мольєра.
– Я нічого не сказав вам після прем’єри через те, що не
Міг висловитися про неї. Ваші актори занадто добре грають.
Але тепер я бачу, що ви написали прекрасну п’єсу, і жодна із
Ваших п’єс не надала мені такого задоволення, як ця.
Щойно король відпустив Мольєра, як його оточили всі придворні й почали вихваляти п’єсу. Причому найбільше її хвалив той, хто напередодні говорив, що Мольєр вичерпав себе як драматург.
Остання вистава
Увечері на палерояльській сцені смішні лікарі в чорних ковпаках й аптекарі з клістирами посвячували в лікарі бакалавра Аргана:
Если хворьий еле дишит
И не может говорить!..
Бакалавр Мольєр весело вигукнув у відповідь: Умный врач тот час припишет
Кровь бедняге отворить!
Двічі присягав бакалавр на вірність медичному факультету, а коли президент почав вимагати третьої присяги, бакалавр нічого не відповів, несподівано застогнав і впав у крісло. Актори на сцені здригнулися й стушувались: такої витівки не сподівались, та й стогін здався натуральний.
Аж раптом бакалавр піднявся, розсміявся і вигукнув на латині:
– Присягаю!
У партері нічого не помітили, і тільки деякі актори помітили, що обличчя бакалавра змінило колір, а на лобі у нього виступив піт.