“Життя коротке, мистецтво вічно”, – так говорили древні римляне. Це вираження означає, що цінності, втілені у творах мистецтва, вічні й не втрачають своєї значимості. Дивлячись на великі архітектурні спорудження минулого, переконуєшся в тім, що це виречення абсолютно вірно.
Але як бути із творами словесного мистецтва?
Англійський прозаїк і драматург Вільям Сомерсет Моем як – те помітив, що вічність будь-якого літературного твору виміряється декількома сторіччями. Приміром, середнього сучасного читача складно змусити прочитати
Що ж, виходить, добутку літератури старіють швидше, ніж древні храми й статуї?
Секрет недовговічності літературних творів у тім, що матеріал, з якого вони створені, недовговічний, а точніше, мінливий.
“Вічні образи” у художній літературі нечисленні. Назвемо шекспірівських Макбета й Гамлета, Дон Кихота Сервентеса, гетевского Фауста. А по – сьогоденню “вічних тим” і того менше: любов, смерть, подвиг в ім’я людства – от, мабуть, і всі
Добуткам, у яких знайшли відбиття “вічні Теми “, призначене довге життя. Вони продовжують розбурхувати розуми, знаходять всі нові й нові втілення в драматургії, образотворчому мистецтві, музиці. Згадаємо віхи на шляху “вічних” літературних творів
Гравюри Гюстава Дорі, що ілюструють “Божественну комедію” Данте Алигьери.
Опера ” Фауст ” Шарля Гуно, де використаний той же сюжет, що й у гетевском “Фаусті”.
Балет “Дон Кихот” Людвіга Минкуса, поставлений за мотивами однойменного роману Сервантеса
Постановка шескпировского “Гамлета” театром Мейерхольда, а також екранізація знаменитої трагедії російським режисером Козинцевим
И це лише деякі приклади того, як майстри мистецтв освоюють спадщина літератури минулого
Видимо, наступність і є те, що робить літературні твори вічними. Змінюється мова художньої літератури, літератори кожної епохи привносять у прозу, драматургію й поезію що – те своє, однак залишаються вічними теми й образи, породжені генієм великих майстрів минулого
Виходить, “вічні” теми й образи вже всебічно розроблені? Невже сьогодні не створюються добутки, які згодом стануть класикою, увійдуть в “золотий фонд” світової культури? Насправді, “вічні теми” вічні вже тому, що їх не існує часу. І сьогодні створюються літературні твори, що заслуговують того, щоб залишитися в століттях. Життя коротке, мистецтво вічно, і вони не можуть існувати друг без друга
Недовге століття людини, а особливо століття поета. Адже поет живе у двох вимірах: у повсякденному житті, як всі нормальні люди, і в мистецтві, де він стикається з таємницями світобудови, прислухається до самих тонких рухів душі, відчуває глибинне споріднення з усім живим
Великий росіянин поет А. С. Пушкін прожив усього тридцять вісім років. “Читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини”, – писав про нього В. Г. Бєлінський. Все життя людська, її мрії й зваби, її надії й страждання, буйство, напір молодих почуттів і навчена зрілість проходять перед нами в добутках А. С. Пушкіна:
И почув я неба содроганье,
И горний ангелів поле,
И гад морських підводний хід,
И дольней лози прозябанье…
Ці слова пушкінського “Пророка” можуть бути віднесені й до самого автора цих рядків. ПРО “всесвітню чуйність” А. С. Пушкіна писав Ф. М. Достоєвський. Життя для поета – безумовна й абсолютна цінність, ця єдність, у якому немає нічого окрема й зайвого, і навіть її кінцівка приемлется поетом:
И нехай у гробового входу
Младая буде життя грати,
И байдужа природа
Красою вечною сіяти
Яка добірність, тонкість почуттів, воістину великий сполучник “чарівних звуків, почуттів і дум”.
М. Ю. Лермонтов прожив двадцять сім років. Його “залізний вірш, облитий гіркотою й злістю” оспівував внутрішню волю людської особистості, говорив про трагічну самітність і гармонію природи, недосяжної для людини:
Навкруги мене цвів божий сад;
Рослин райдужне вбрання
Зберігав сліди небесних сліз,
И кучері виноградних лоз
Вилися, красуючись меж дерев…
Природа в лірику М. Ю. Лермонтова повна одушевления, величезного й таємничого життя. Голосу природи “мовлення свою вели про таємниці неба й землі”. Лише людина не почуває повного злиття із природою, і тому доля його трагичен.
И нудно, і смутно, і комусь руку подати
У мінуту щиросердечної негоди
Желанья? Що користі дарма й вічно бажати…
Лірика М. Ю. Лермонтова – це сповідь нескінченно самотньої, мужньої й душі, що бунтує
Коротка було життя видатного поета XX століття С. А. Єсеніна – усього тридцять літ
Читаючи його вірші, ми любуємося красою зелені, випробовуємо величезну любов до батьківщини, до життя, до всього живого, почуваємо кревний зв’язок з навколишнім світом
Об Русь! – малинове поле
И синь, що впала вреку.
Люблю до радості й болю
Твою озерну тугу
Велич есенинской поезії – у граничній щирості, у гостроті філософських і моральних проблем, у тім, що в кожному рядку, у кожному слові відчувається що – те дуже близьке, рідне
Трагічно зложилося життя поета Н. Гумилева. Він прожив усього тридцять п’ять років. Він – романтик і мрійник, співак конкістадорів, капітанів, воїнів. Йому марилися екзотичні гроти, африканські жирафи, казкові павільйони:
Серед штучного озера
Піднявся павільйон порцеляновий,
Тигриною спиною вигнутий,
Міст яшмовий до нього веде…
Але гармонія й краса виявляються тендітними й минущими. У багатьох його добутках чутні отчаянье, надлам, передчуття загибелі:
Вивіска… кров’ю налиті букви
Говорять – зеленная, – знаю, отут
Замість капусти й замість брукви
Мертвого голови продають
У червоній сорочці, з особою, як вим’я,
Голову зрізав кат і мені…
Коротка було життя поета, але пройшла вона не зрячи: про нього вічно будуть пам’ятати нащадки. Мистецтво – це живаючи пам’ять, воно передає з покоління в покоління думки й почуття, болю й радості, знаходження й розчарування – всі, чим живе людина
(1 votes, average: 5.00 out of 5)