Іван Олександрович Гончарів народився 6 червня 1812 р. у Симбірську (нині Ульяновск). Симбірськ був у той час маленьким губернським містечком, побут якого носив ще міцний відбиток патріархальної старовини. Сонні вулиці міста з їх дворянськими й купецькими особняками, густа тінь сибірських садів, широке роздолля волзьких вод, що відкривалося з високого стрімчастого берега Волги,- от картини, що оточували в дитинстві майбутнього побутописця провінційної патріархально?! Росії
Побут сім’ї Гончарових носив двоїстий – напівкупецький, напівдворянський
Батько Гончарова вмер, коли хлопчикові було сім років. Торговельні справи сім’ї продовжувала вести матір, розумна й енергійна жінка, а турботи про виховання чотирьох дит-двох
В 1822 р. Гончарів був відправлений для продовження утворення в Москву, у комерційне училище. Про вісім років, проведених у цьому училищі, Гончарів згадував пізніше сгоречью.
Єдиним світлим спогадом цього років він уважав знайомство з віршами Пушкіна, в 20х роках владно скорив російське суспільство чарівністю свого генія. В 1830 р. Гончарів вийшов з комерційного училища, не закінчивши його, а в 1831 р. надійшов на словесне відділення Московського університету. У студентському житті Гончарова відбулася подія, що залишила незгладимий слід у його пам’яті. Це – відвідування університету Пушкіним.
А. С. Пушкін відвідав Московський університет у вересні 1832 р. Гончарів навіч побачив улюбленого поета, захопленого суперечкою із професором історії М. Т. Каченовским.
У Петербурзі він незабаром близько познайомився із сімейством художника Н. А. Майкова, дітям якого – Аполлонові (майбутньому поетові) і Валеріанові (майбутньому критикові) – він давав уроки латинської мови й літератури. Сім’я Майкових з її художніми інтересами була своєрідним літературним салоном. Вона видавала навіть свої літературні рукописні журнали й альманахи.
В альманахах “Пролісок” і “Місячні ночі” Гончарів помістив повести “Лиха болесть” і “Щаслива помилка”. В. Г. Бєлінський у листі до В. П. Боткіна повідомляв: “Повість Гончарова зробила в Питере фурор – успіх нечуваний! Всі думки злилися на її користь”.
У рік появи “Звичайної історії” Гончарову було тридцять п’ять років. Перший його роман був добутком уже цілком дозрілого таланта
Улітку 1849 р. Гончарів після чотирнадцятилітньої перерви зробив поїздку в Симбірськ. Там, під впливом вражень, що нахлинули на нього з усіх боків, у нього зароджується план третього роману – “Обрив”. Інтерес до “Обриву” відсуває на якийсь час роботу над “Обломовим”.
В 1852 р. нова обставина порушує спокійний плин життя Гончарова й заважає йому повністю віддатися роботі над “Обломовим”. Цього року з Петербурга відправлялася в кругосвітнє плавання експедиція російських кораблів під начальством вицеа-дмирала Путятина. Як секретар, на обов’язку якого лежало описати подорож до берегів Японії й Америки, до Путятину був прикомандирований Гончарів
Відвідавши на фрегаті “Паллада” (так називалося судно Путятина) берега Європи, Атлантичний океан, береги Африки, Мадеру, Індійський океан, Яву, Китай, Японію й ряд інших країн і місцевостей, Гончарів на початку 1855 р. повернувся через Сибір у Петербург. Літературним плодом цього “подорожі по казенній потребі”, як називав його Гончарів, були дорожні замітки, видані письменником в 1858 р. двотомною книгою за назвою “Фрегат “Паллада”.
“Фрегат “Паллада” – пінний і цікавий зразок шляхових нарисів, у яких опис побуту й вдач відвідуваних країн убрано в справді художню форму
Дворічний відпочинок від роботи цензора, нова подорож за кордон, у Мариенбад, і поїздка на батьківщину, у тихий Симбірськ, підкріпили здоров’я Гончарова.
У жовтні 1862 р. він знову вертається до службової діяльності, спочатку як редактор офіційної газети “Північна пошта”, а потім члена ради Головного керування по справах печатки. В 1867 р. Гончарів остаточно вийшов у відставку, віддавши службової діяльності біля тридцяти років. Звільнившись від обов’язків чиновника, Гончарів міг спокійно віддатися роботі над своїм третім романом – “Обрив”, задуманим ще в 1849 р. Роман вийшов, нарешті, у світло в 1869 р. Навколо імені Гончарова знову піднялися жваві толки, цього разу не такі одностайні, як у зв’язку з появою “Обломова”.
Мучимий довгі роки задишкою, що стала дуже підозрілим до людей, він замкнуто жив у своїй петербурзькій квартирі на Моховій вулиці. Іноді одноманітний плин його життя переривалося подорожами за кордон. Зрідка в пресі з’являлися невеликі статті, нариси й спогади старого письменника (“Літературний вечір”, “В університеті”, “На батьківщині”, “Замітки про особистості Бєлінського”, “Мильон роздирань”, “Краще пізно, чим ніколи”, “Слуги старого часу”). Найбільший інтерес і значення представляють серед них “Мильон роздирань” (1872)-прекрасна стаття про комедії Грибоєдова “Горі від розуму”, і “Краще пізно, чим ніколи” (1881) – зразок щирої авторської сповіді
Ці добутки творця “Обломова” розкрили нові сторони його письменницької особистості. В 1882 р. здійснилося сімдесят років саднячи народження Гончарова, п’ятдесят років із часу надрукування його перекладу з роману “Атар-Гюль” і тридцять п’ять років з моменту появи в пресі “Звичайної історії”.
Поховали його на цвинтар Александро-Невской лаври, на краю обриву. Один із друзів його записав у своїх спогадах: “Коли почив Іван Олександрович Гончарів, коли з ним відбулася всім нам неминуча звичайна Історія, його друзі… вибрали місце на краю цього крутого берега, і там спочиває тепер автор Обломова… на краю обриву…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)