“Енеїда” Івана Петровича Котляревського – це епічна поема, тобто великий віршований твір, у якому розповідається про визначні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань І роздумів. Жанр поеми розвинувся на основі фольклору. Давня світова література зберігає перші поеми, що утворилися з народних героїчних пісень. У знаменитих стародавніх грецьких поемах “Іліада” та “Одіссея” розповідається про Троянську війну і мандри Одіссея, героя цієї війни.
Автором цих поем
Римський поет Публій Вергілій Марон, який жив у 70-18 рр. до нашої ери, за зразком поем Гомера написав поему “Енеїда”, у якій прославляв державний лад Римської імперії і доводив, шо рід першого римського імператора Августа походив від Енея.
Поема Вергілія стала зразком героїчної поеми для поетів феодальної Європи, основою визначних класичних творів середньовіччя. У XVІІ столітті в європейській літературі почали з’являтися пародії на Вергілієву “Енеїду”, травестійні переробки видатного твору.
Іван
За жанром “Енеїда” Котляревського – це епічна, травестійно-бурлескна поема. Травестійна тому, що автор переодяг античних героїв Вергілієвої “Енеїди” в український одяг, переніс їх в історичні умови українського життя XVІІІ століття, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, життя чиновників і простого люду.
Бурлескна – бо люди і події змальовуються переважно у знижувальному, жартівливому тоні.
У XVІІ-XVІІІ століттях бурлескно-травестійна традиція була досить поширеною в літературі та усній народній творчості. В Україні в ті часи були добре відомі бурлескні вірші мандрівних дяків, інтермедії та інтерлюдії до шкільних драм, розважальна частина вертепного театру.
Поема Котляревського переважає усі інші переробки “Енеїди” Вергілія, які забулися чи перетворилися на певний історичний факту літературі того чи іншого народу. Українська “Енеїда” живе й чарує своєю красою й досьогодні, тому шо автор, як говорив сучасник Котляревського письменник і критик Орест Сомов, “зумів приправити свою поему малоросійською сіллю і живо ввести в ній, замість троянців, карфагенян і латинян, земляків своїх малоросіян з їх домашнім побутом, звичками і приказками”.