Свій перший твір Чарльз Діккенс написав на замовлення. Працюючи над ним, він застосував безліч власних спостережень і зауважень, які прекрасно вписувалися в сюжет дорожніх пригод. Другий роман був вже задуманий самим Діккенсом, тому тут він зміг показати читачеві картини свого скаліченого дитинства. Звичайно, його дитинство не було таким же жахливим, як у його героя – Олівера Твіста. Чарльзу з ранніх років “довелося вступити в життя” – як він сам розповідав про себе.
Його батько сидів за борги, дід був казнокрадом. Діккенс прекрасно
При читанні “Олівера Твіста” виникає паралель з початком роману “Історія полковника Джека” Даніеля Дефо. Але чи дійсно спирався Діккенс на цей твір – невідомо. Але зате відомо думку Діккенса про Дефо.
Він вважав Дефо “бездушним” письменником, тобто тим, хто не вміє зображувати почуття і викликати їх у читача. Романи Дефо, на думку Діккенса, викликали лише цікавість: а що буде далі? Сам Діккенс вмів викликати почуття, але які?
Перші глави роману ще можуть викликати посмішку,
Виникає враження, начебто автору вже набридло писати. Все це перемежовується гумором, хоча, звичайно, гумором це назвати складно. Це “сміх крізь сльози”, але часом жарти стають не просто не смішними, але й недоречними.
Наприклад, епізод з трунарем на самому початку роману чи сцена смерті “відьми”, яка обікрала мати Олівера. Уміння посміхнутися у важку хвилину – ось що являє собою гумор Діккенса.
Ось момент, коли Пройда відправиться за грати, напевно, надовго, якщо не назавжди (список злочинів, що караються стратою, був вкрай великим. У “кращому” випадку тиф косив ув’язнених). Перед винесенням вироку автор змушує свого читача посміхнутися: хлопчисько виголошує промову – майстерну пародію на “справжнього джентльмена”.
Як написана ця доросла мова маленької людини, з яким гумором!
Почуття цікавості, дійсно часто виникає при читанні романів Дефо, у Діккенса воно зовсім відсутнє. Взяти сцену, коли Ненсі вела Олівера від немолодого джентльмена, який дав йому необхідну любов і ласку. Сполучення деяких сцен настільки контрастні, що викликають масу емоцій.
Наприклад, мова і благання Олівера в лігві злочинців.
Роман створює відчуття бруду, яке підсилює опис Лондона. Це вічно брудне, мерзенне і сире місто, зі своїми нетрями, вічно поганою погодою і, зрозуміло, жителями. Їхня зовнішність і ставлення один до одного прекрасно підходять під опис Лондона. Голод і злидні у ті часи були явищем звичайним.
У творі Діккенса показаний різкий контраст чистоти і бруду, піднесених промов і брудних лайок, обжерливості і голоду, рабською покірністю одних і самозакоханістю інших, нарешті, високої любові Гаррі і Рози і незрозумілого почуття Ненсі до бандита Сейко.
Стає незрозуміло, як маленький Олівер, пройшовши через цей бруд, не зіпсувався, не став на шлях злочинця і бандита, хоча б з метою помститися цьому суспільству за те, що він з’явився на світ. Яким чином його душа зберегла чистоту? У романі Оскара Уайльда у Доріана Грея був портрет – дзеркало його душі, яке притягувало до себе гріховні думки, не даючи їм зіпсувати зовнішність героя.
У Олівера не було такого портрета, але йому вдалося зберегти чистоту душі. Як таке могло статися? Дитина, вихована вовчою зграєю, назавжди втрачає людську подобу, не кажучи вже про моральні цінності.
Як же Олівер залишився таким, яким зустріли його і містер Браунлоу, і Роза, і стара леді після всіх перенесених ним негараздів, адже він теж виховувався людьми-тваринами, які були ще гірше вовків! Швидше за все, Діккенс хотів підкреслити, що “позначилася порода”.
Діккенсу доводилося вислуховувати чимало закидів в перебільшеннях, якщо не в спотвореннях справжнього стану справ. Чи були бідні справді бідними? Чи так вже бездушні багаті?
Чи так вже багато бездомних і сиріт? Чи так вже безправна дитина з самого народження? Але експлуатація дитячої праці – це дійсність. Правдиво описаний у книзі випадок про загиблу дитину – сажотруса.
У художньому творі необхідні перебільшення, інакше він просто не викличе у читача душевного відгуку, пройде непоміченим.
І. Введенський, перший перекладач Діккенса в Росії, ознайомив автора з реакцією на його твори взагалі публіки і талановитого письменника – Ф. М. Достоєвського. Відгуки дуже зворушили Діккенса. Часом він з похмурою іронією говорив: “Пора упаковувати валізи і їхати в Росію, там мене краще розуміють, ніж у моїй власній країні”! Але Англія все-таки змогла піти від того, що описує Діккенс у своєму романі – від пияцтва, злочинності і байдужості чиновників.
А в нашому житті це знаходить відображення і сьогодні.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)