8 клас
Ім’я українського письменника Б. Антоненка-Давидовича донедавна було майже невідоме читачам, бо твори його заборонялися, виключалися з літературного процесу. Проте сьогодні ми маємо можливість ближче познайомитися з творчістю цього письменника, який і у складних суспільних умовах продовжував відстоювати право української мови на існування. “… Може, й справді, нам бракує часто тої “твердості” щоб створити умови, за яких українська мова зайняла б своє природне місце в нашому поточному житті на Україні?” – писав
Твори письменника чи не найкраще підкріплюють ці слова. Так, повість “Слово матері” розкриває проблему таких українців, які у свій час відцуралися своєї мови, свого народу, своїх матерів. Головний герой Івась, син простого коваля, отримав у спадок від помираючої матері найдорожче. Це були її останні слова: “Горнись, дитино, до простих, до роботящих людей…” Але проходить час, і юнак зближується з панами.
Спочатку його приваблює це середовище, але воно негативно впливає на нього: він перестає вчитися, його вже “пересмикує” від батькових слів про “мужицького
Вистава, яка вразила Івася та перевернула душу, у них викликає невдоволення, яке вони заїдають тістечками. Для підкреслення бездуховності панської родини автор часто вдається до саркастичних зауважень щодо її членів. Так, Мері повторює часто якусь “заучену від когось фразу”, невдоволення виставою у Калерії Олександрівни виявляється в тому, що вона неохоче “пила чай”.
Образ сільської дівчини Зіни, покоївки у Караваєвих, уособлює тих людей, які відцуралися свого рідного, а до чужого пристати ніяк не можуть. Івась розуміє, що то були два різні світи, які ніколи не могли порозумітися. Між ними була така прірва, яку годі переступати.
Герой покидає панський будинок зі старою матір’ю Зої, тисне руку Афоньки – тобто робить, нарешті, свій остаточний вибір, виконуючи пораду своєї матері.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)