Сам сюжет п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” має анекдотичний характер. Головний персонаж комедії, службовець тресту “Донвугілля”, соромиться свого “малоросійського” походження. Причину власних життєвих невдач він вбачає у власному прізвищі: “Мазайло!
Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!” Мина вирішує змінити грубе прізвище на милозвучніше.
Він із донькою та дружиною “приміряє” кілька варіантів можливих благородних прізвищ:
Ще працюючи над своїм “Миною”, Куліш якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу.
Змальовуючи дійових осіб у сатиричному плані, автор надає “слово” кожному персонажу, й воно влучно характеризує його:
Мина Мазайло: “Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли:
Дружина Мини Мазайла Килина Трохимівна: “Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?”
Баранова-Козино, вчителька “правильних проізношеній”: “Квартира Зама… Майза… Ах, Боже мій, чудне таке прізвище… Скажіть – змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався…
Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?”
Тьотя Мотя з Курська: “Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепер я розумію, що таке українська мова.
Розумію! Австріяцька видумка, так?”
Дядько Тарас із Києва: “Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке то тобі штокає, какає – приступу немає… “
Дотепно і в’їдливо описав автор одну з найколоритніших фігур комедії – Мотрону Розторгуєву. Тьотю Мотю Мазайли викликали з Курська телеграмою “страшного змісту”: “Мрія воскресла. Мина змінює прізвище. Мокій збожеволів з укрмови.
Станеться катастрофа. Приїзди негайно”. Мотрона одразу кидає свій базар і прибуває в Харків. Викликають гомеричний сміх сентеції тьоті Моті: “Це ви серйозно, чи по-вкраїнському?”, “Да єтого не может бить, потому, что єтого не может бить нікада”.
Ніхто в комедії, навіть Мокій, не сприймається серйозно, він, як і інші персонажі, часто смішний, бо захоплений формою, а не змістом проблеми. Комічним і жалюгідним постає Мина Мазайло, коли у найщасливіший момент свого життя (збулася його заповітна мрія) довідується, що його звільнено з посади “за систематичний і зловмисний опір українізації”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)