“Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі.
Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене.
Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах.
Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього ичетвертого покоління тих, хто ненавидять мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої.
Не
Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його.
Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє.
День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі.
Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.
Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній
Не вбиватимеш.
Не чужоложитимеш.
Не крастимеш.
Не свідкуватимеш ложно на ближнього твого.
Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму”.
(Старий Завіт, П’ятикнижжя, Книга Вихід, розділ 20: 2-17)
1 Також заборонялося згадувати ім’я Бога і без належної поваги.
ПРО НОВИЙ ЗАПОВІТ
Новий Заповіт – збірка релігійно-повчальних книг, головним завданням яких було викласти основи християнства. Центральне місце в Новому Заповіті посідають 4 Євангелія, написані апостолами Матвієм, Марком, Лукою та Іваном. Створені вони у формі життєпису Ісуса Христа – засновника християнської релігії.
Слово євангеліє в перекладі з давньогрецької означає блага вість (“добра звістка, добра новина”). За задумом авторів Євангелій, їхнім головним завданням було донести благу вість про те, що Ісус Христос і є давно очікуваний єврейським народом Месія (посланець Божий, Спаситель).Водночас у Євангеліях підкреслено, що Ісус Христос – син Божий, посланий Богом – Отцем для порятунку всього людства.
Усі основні події Ісусового життя – від чудесного народження до смерті на хресті і воскресіння, – відповідають пророцтвам про Месію. Проте найважливіше в Євангеліях не біографічні дані, а Ісусові притчі та проповіді:
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висохло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.”
Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.
Ось що значить оця притча: зерно – це слово Боже. Тії, що край дороги, – це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. Ті ж, що на камені, – це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають.
А те, що впало між тернину, – це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. Нарешті, те, що на землі добрій, – це ті, що, чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.”
(Новий Заповіт, Євангеліє від Луки, розділ 8, Притча про сіяча 5-15)
У своїх проповідях Ісус доводить, що просте виконання Закону, викладеного у “П’ятикнижжі”, не робить з людини праведника. Щоб стати праведним, потрібно внутрішньо відповідати головним Божим вимогам (тобто десяти Заповідям), вірити в Страшний суд і у відплату за життя на землі. Тоді людина, яка вірить у Бога і любить ближнього як самого себе, після смерті потрапить у Царство Небесне.
Європейські народи, які прийняли християнство, отримали не лише нове віровчення, а й новий ідеал життя, пов’язаний із внутрішнім самовдосконаленням. Принципи любові і прощення стали частиною духовного і культурного життя: новозавітне “хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й ліву” замість старозавітного “око за око і зуб за зуб”; перевага духовного над матеріальним (“шукайте багатство не на землі, а на небі”).
У європейському мистецтві (як у літературі, так і в живопису) знайшли відображення євангельські мотиви жорстокості заради влади (вбивство царем Іродом немовлят), зрада свого вчителя (тридцять срібляків Іуди), страждання, прийняте за інших людей (Ісус на хресті) та багато інших.
Упродовж усіх наступних століть євангельські оповіді впливали на літературний процес – вони стали основою сюжетів багатьох художніх творів, присвячених життю євангельських персонажів. Головними героями таких творів були Ісус Христос, мати Христа Марія, Понтій Пілат, Іуда Іскаріот і навіть розбійник Варавва.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)