ЧАСТИНА ШОСТА ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО В ЛІТЕРАТУРІ
РОЗДІЛ 2 НОВІ ОБРІЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ФАНТАСТИКИ
РОБЕРТ ШЕКЛІ
ЗАПАХ ДУМКИ
Пролітаючи крізь зоряне скупчення Сергон, космічний поштар Лерой Кліві помітив, що на його кораблі зламалася система охолодження. По радіозв’язку він повідомив поштмейстера Бази, що мусить зробити аварійну посадку на планеті З-М-22.
Поштоліт-243 вплив у атмосферу, немов лебідь, але за п’ять метрів від поверхні двигуни відмовили, і він каменем упав на землю.
Кліві з останніх сил намагався не втратити свідомості,
Хитаючись, із заплющеними очима він встиг пробігти сотню метрів. Потім корабель вибухнув, і вибухова хвиля кинула Кліві обличчям донизу. Він підвівся, ступив ще два кроки й остаточно втратив свідомість.
Коли Кліві прийшов до тями, з’ясувалося, що він лежить на схилі невеликого пагорба, обличчям у високій траві.
Він озирнувся й побачив біля себе тварину розміром з білку, але з темно-зеленим
Коли вона наблизилась, Кліві помітив, що в неї немає ані очей, ані вух.
З’явився інший звір, що розмірами й формою тіла нагадував великого вовка, але також зеленого кольору. Паралельна еволюція?
Вона не змінює загального стану речей, вирішив Кліві. У цього звіра теж не було ані очей, ані вух. Натомість були могутні ікла.
Кліві спостерігав за тваринами із млявим інтересом. Навіщо чистому розуму турбуватися про вовків та білок, нехай навіть сліпих?
Він помітив, що білка завмерла не далі як за півтора метра від вовка. Вовк повільно наближався. За метр від білки він, очевидно, утратив слід.
Похитавши головою, повільно обійшов білку по колу, а згодом знову рушив прямо, але на білку не натрапив.
“Сліпий полює на сліпого”, – подумав Кліві, і це видалося йому глибокою вічною істиною. Потім він побачив, як білка дрібно затремтіла: вовк крутнувся на місці, стрибнув і за три ковтки її проковтнув.
“Які у вовків великі зуби”, – зауважив Кліві. Раптом сліпий вовк рвучко обернувся в його бік.
“Тепер він збирається з’їсти мене”, – вирішив він. Його розважало те, що він виявиться першою людиною, з’їденою на цій планеті.
Коли вовк ощирився біля самого його обличчя, Кліві знову втратив свідомість.
Коли він знову прийшов до тями, був уже вечір. Над землею простяглися довгі тіні, а сонце майже сховалося за обрій. Кліві сів і спробував поворушити руками й ногами.
Усе було ціле.
Позаду він почув низьке гарчання й озирнувся. Метрів за п’ятнадцять від нього стояла істота, схожа на жовто-буру пантеру, також без очей і вух.
“Клятий звіринець”, – подумав Кліві й сховався у високу траву.
Ця планета взялася за нього надто швидко. Йому потрібен час, щоб усе обміркувати! Як діють ці тварини?
Можливо, замість зору вони користуються локаторами?
Пантера байдуже пішла геть.
Кліві зітхнув з полегшенням. Можливо, коли пантера його не бачить…
Щойно він подумки вимовив слово “пантера”, тварина повернула голову в його бік.
“Що я зробив? – запитував себе Кліві, глибше ховаючись у траву. – Вона не може відчувати мій запах, бачити й чути. Я лише вирішив не стояти у неї на дорозі…”
Підвівши голову, пантера швидко бігла до нього.
Точно! Позбавлена очей і вух, ця тварина може виявити Кліві лише одним способом – за допомогою телепатії!
Щоб перевірити свою теорію, Кліві подумки вимовив слово “пантера”, ототожнюючи його зі звіром, що наближався. Пантера грізно загарчала й стрибнула в його бік.
За якусь частку секунди Кліві майже все зрозумів. Вовк вистежував білку за допомогою телепатії. Білка завмерла – можливо, навіть вимкнула свій мозок.
Вовк збився зі сліду й не міг виявити здобич, поки білці вдавалося гальмувати діяльність мозку.
Якщо так, то чому вовк не напав на нього, коли Кліві втратив свідомість? Можливо, він перестав мислити, принаймні на тій частоті, яку сприймає вовк? Але не виключено, що справа набагато складніша.
Зараз головна проблема – це пантера.
Тварина знову загарчала. До неї лишалося якихось десять метрів, і відстань швидко скорочувалася.
“Єдине, що треба, – вирішив Кліві, – не думати про… думати про щось інше. У такий спосіб пан… можливо, втратить слід”. Він почав згадувати всіх дівчат, яких коли-небудь знав, старанно перебираючи в пам’яті найменші подробиці.
Пантера зупинилася й, вагаючись, почала рити лапами землю.
Кліві продовжував думати про дівчат, кораблі, планети, знову про дівчат, кораблі, про все, що завгодно, окрім пантер…
Пантера наблизилася ще на два метри.
Кліві зрозумів, що намагатися не думати про щось – це все одно, що зупиняти лавину голими руками. Людський мозок неможливо свідомо й прямо загальмувати. Для цього потрібні час і практика.
До пантери лишилося метра півтора, й вона приготувалася до стрибка. Кліві більше не міг гальмувати заборонені думки. Раптом у спалаху натхнення він подумав: “Самиця пантери!”
Пантера, і досі в напруженні, вагаючись ткнулася в нього мордою.
Кліві зосередився на ідеї пантери-самиці. Він сам був цією пантерою-самицею, і чого, власне, треба цьому самцеві, що він так налякав її? Він подумав про своїх (тобто її!) дитинчат, тепле лігво та принади полювання на білок…
Самець повільно підійшов упритул і потерся об Кліві. Той старанно думав про те, яка гарна сьогодні погода і який чудовий хлопець цей самець – такий великий, сильний, з такими величезними зубами.
Самець замуркотів!
Кліві ліг, оповив себе уявним хвостом і вирішив, що треба поспати. Пантера стояла біля нього вагаючись. Здавалося, вона відчувала, що тут щось не так.
Потім видала глибоке горлове гарчання, обернулася й майнула геть.
Наступного дня космічний поштар зустрівся з чотирма вовками.
Один з вовків стрибнув на Кліві. Кліві на льоту вперіщив його прутом, і вовк, ощирившись, відступив.
Усі четверо, притиснувшись один до одного, відновили атаку.
У розпачі Кліві спробував уявити, що його не існує. Не допомогло. Вовки наближалися. Кліві згадав про пантеру.
Він уявив себе пантерою, великою пантерою, яка залюбки поласує вовком.
Це їх спинило. Вони стривожено замахали хвостами, але не відступили.
Кліві загарчав, вдарив лапами об землю й подався вперед. Вовки позадкували, але один почав обходити його ззаду. Кліві відступив убік, намагаючись уникнути оточення. Схоже, що вовки не надто повірили йому. Можливо, Кліві не дуже переконливо зобразив пантеру.
Вовки більше не відступали. Один став у нього за спиною, решта перед ним, їхні язики вивалилися з вологих відкритих пащ. Кліві люто загарчав і замахнувся імпровізованим кийком.
Один вовк прожогом кинувся навтьоки, але той, що стояв ззаду, стрибнув на поштову сумку Кліві й збив його з ніг.
Борсаючись під вовками, він відчув новий приплив натхнення. Кліві уявив себе змією – дуже швидкою, зі смертоносним жалом і отруйними зубами, здатними миттю обірвати вовче життя.
Вовки одразу відскочили. Кліві засичав і вигнув свою позбавлену кісток шию.
Зрештою поштареві вдалося втекти від хижаків. Однак вранці з’ясувалося, що на нього полює вже ціла зграя…
З одного боку він розрізняв силуети кількох вовків. З іншого – з підліска граціозно виступила буро-жовта пантера. Якусь мить Кліві сподівався, що, можливо, вони битимуться між собою.
Якби вовки напали на пантеру, йому, ймовірно, вдалося б утекти…
Але звірів цікавив лише він. Навіщо їм битися між собою, зрозумів Кліві, коли поруч є він, випромінюючи на всі боки свої страх і безпорадність?
Пантера рушила до нього. Вовки трималися на відстані, очевидно, сподіваючись задовольнитися рештками її трапези. Кліві знову спробував ідею з птахом, але пантера, повагавшись якусь мить, рушила далі.
Кліві позадкував до вовків, шкодуючи, що нікуди залізти. От якби поруч була скеля або хоча б пристойне дерево…
Але довкола лише кущі! З винахідливістю, породженою розпачем, Кліві прикинувся двометровим кущем. Загалом він поняття не мав, про що думають кущі, але старався з усіх сил.
Він цвів. Один з його коренів трохи розхитався після недавньої бурі. Але все одно, враховуючи обставини, Кліві був цілком при стойним кущем.
Краєчком своїх гілок він побачив, що вовки зупинилися. Пантера обійшла довкола нього й, пронизливо пирхнувши, схилила голову набік.
“Ну що ж, – подумав Кліві, – кому спаде на думку відкусити гілку куща? Ти, може, вважала мене чимось іншим, але насправді я всього лише кущ. Хочеш набити собі повний рот листям?
А може, хочеш зламати зуб об мої гілки? Де це чувано, щоб пантери їли кущі? А я – кущ.
Запитай у моєї мами. Вона – теж кущ. Усі ми – кущі з давніх-давен, з мезозойської ери”.
Пантера не виявляла жодних ознак агресивності. Але й не збиралася нікуди йти. Кліві розумів, що довго не протягне. Про що йому далі думати? Про радощі весни?
Про гніздо малинівок у своєму волоссі?
Маленька пташка сіла йому на плече.
Як гарно. Вона теж вважає, що я кущ. Мабуть, планує звити гніздо в моїх гілках. Дуже мило.
Решта кущів луснуть від заздрощів. Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.
“Легше, – подумав Кліві. – Не треба рубати гілку, на якій сидиш…”
Пташка дзьобнула ще раз, приміряючись. Потім міцно сперлася на перетинчасті лапки й почала довбати шию Кліві зі швидкістю пневматичного молотка.
“Клятий дятел”, – подумки вилаявся Кліві, намагаючись не вийти з образу. Він відзначив, що пантера раптом заспокоїлася. Але коли пташка дзьобнула його шию п’ятнадцятий раз, Кліві не витримав, згріб пташку й жбурнув нею в пантеру.
Пантера клацнула зубами, але запізно. Ображена пташка облетіла довкола Кліві й подалася до інших, спокійніших кущів.
Він одразу ж знову перетворився на кущ, але гру було програно.
Пантера замахнулася на нього лапою. Він спробував бігти, перечепився об вовка і впав. Пантера загарчала біля його вуха, і тут Кліві зрозумів, що він – труп.
Пантера завагалася.
Кліві перетворився на труп аж до кінчиків гарячих пальців. Він лежав мертвий багато днів, тижнів. Його кров давно витекла. Плоть протухла.
До нього не доторкнулася б жодна розсудлива тварина, якою б голодною вона не була.
Здавалося, пантера не заперечувала. Вона позадкувала. Вовки завили з голоду, але теж відступили.
Раптом він відчув справжній запах гнилої плоті. Озирнувшись довкола, він побачив велетенського птаха, який опустився біля нього.
На Землі його назвали б стерв’ятником.
Кліві ледь не розплакався. Невже йому ніщо не допоможе? Стерв’ятник неквапом рушив до нього. Кліві підхопився і дав йому стусана.
Якщо вже бути з’їденим, то принаймні не стерв’ятником.
Пантера блискавично повернулася, її сліпа пухнаста морда виражала лють і розгубленість.
Кліві замахнувся металевим стержнем, шкодуючи, що поблизу немає дерева, на яке можна вилізти, рушниці, щоб відстрілюватися, або принаймні смолоскипа, щоб налякати…
Смолоскип! Кліві одразу зрозумів, що вихід знайдено. Він дихнув вогнем пантері в морду, і та, жалібно скимлячи, позадкувала.
Кліві почав поширювати вогонь на всі боки, підпалюючи суху траву й кущі.
Пантера й вовки дременули геть.
Настала його черга! Як він міг забути, що всі тварини відчувають глибокий інстинктивний страх перед вогнем! їй-богу, Кліві стане найбільшою пожежею, яка коли-небудь вирувала в цих місцях! Війнув легенький вітерець і розніс його вогонь по горбкуватій землі. З кущів вистрибнули білки й чкурнули геть від нього.
У повітря злетіли зграї птахів, а пантери, вовки та інші хижаки бігли поруч, забувши про їжу й бажаючи лише одного – врятуватися від вогню, від нього, Кліві!
Кліві ще не усвідомлював, що відтепер став справжнім телепатом. Із заплющеними очима він міг бачити й відчувати, що відбувається довкола нього.
Він перетворився на бурхливе полум’я, що випалює все на своєму шляху. Кліві міг відчувати страх у думках тих, хто втікав від нього.
Тут він відчув на собі першу краплю води. Він ще горів, але одна крапля перетворилася на п’ять, потім на п’ятнадцять, потім на п’ятсот. Його прибило водою, а його пожива – трава й кущі – незабаром наскрізь промокла.
Він почав гаснути.
Це нечесно. За правилами він повинен був виграти.
Кліві боровся з цією планетою за її правилами і переміг… лише для того, щоб сліпа стихія все зруйнувала.
Тварини почали обережно повертатися.
Дощ лив як з відра.
Кліві останній раз спалахнув і погас. Він зітхнув і втратив свідомість…
– …гарна робота, чорт забирай. Ти беріг пошту до останнього, а це ознака гарного листоноші. Може, пощастить виклопотати для тебе медаль.
Кліві розплющив очі. Над ним, урочисто посміхаючись, стояв поштмейстер. Кліві лежав на ліжку й бачив над собою увігнуті металеві стіни зорельота.
Він перебував на рятувальному судні.
– Що трапилося? – прохрипів він.
– Ми нагодилися вчасно, – відповів поштмейстер. – Тобі якийсь час краще не рухатися. Ще трохи – і було б запізно.
Кліві відчув, як корабель відривається від землі, і зрозумів, що назавжди залишає планету З-М-22. Хитаючись, він підійшов до ілюмінатора й поглянув на зелену поверхню.
– Ти був за крок до загибелі, – сказав поштмейстер, підійшовши до Кліві й дивлячись униз. – Нам пощастило увімкнути дощувальну систему корабля лише в останній момент. Ти стояв у центрі найбільшої степової пожежі з усіх, які мені доводилося бачити.
Дивлячись униз на бездоганний зелений килим, поштмейстер, схоже, засумнівався.
Він ще раз поглянув у ілюмінатор, і на його обличчі з’явився вираз, який нагадав Кліві обмануту пантеру.
– Слухай… А як сталося, що на тобі немає опіків?
Запитання і завдання до прочитаного твору
1. Перекажіть зміст оповідання “Запах думки”. Що надає підстави вважати його твором фантастичної літератури?
2. У чому полягала небезпека становища Кліві на чужій планеті? Як він здогадався про цю небезпеку? Наведіть відповідний уривок тексту.
3. Які душевні риси допомогли героєві в боротьбі за виживання? Обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.
4. Подискутуйте! Чи можна стверджувати, що Кліві переміг у сутичці з хижаками? Доведіть свою думку.
5. Знайдіть! Творам Шеклі притаманний гумор. Як ця особливість виявляється в оповіданні “Запах думки”?
6. Пофантазуйте! Уявіть, що на планеті, яку відкрив Кліві, окрім звірів, були ще й люди. Як у такому разі міг би розвиватися сюжет?
Запропонуйте свою версію.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)