ЗАРУБІЖНА ФАНТАСТИКА XX-XXI СТОЛІТТЯ
2. С. Лем – представник філософської фантастики
Станіслав Лем (1921-2006)
Польський письменник, сатирик, філософ і фантаст.
Народився 12 вересня 1921 року у Львові (на той час – територія Польщі) в родині лікаря. Там же минули його дитячі та юнацькі роки, про які він розповів у книзі “Високий замок”. Закінчивши гімназію, у 1939 році Лем вступив до медичного інституту рідного міста.
Вищу освіту здобув на медичному факультеті Львівського університету. Німецька окупація Львова влітку 1941 року
Оскільки відмовився складати випускні іспити, не захотів бути лікарем, отримав сертифікат про закінчення курсу навчання.
Працював асистентом на кафедрі психології, в науково-дослідницькому інституті, займався історією і теорією науки.
Підсумком його досліджень стали праці з філософських основ кібернетики “Діалоги” (1957) і філософських аспектів прогнозування майбутнього “Summa technologiae” (1964).
Станіслав Лем – найвідоміший представник філософської фантастики. Мав почесне членство з 1973 по
Письменник написав такі твори: науково-фантастичний роман “Астронавти” (1954), утопія “Магелланова хмара” (1955), роман “Едем” (1959), “Соляріс” (1961), “Повернення з зірок” (1961) та ін.
Станіслав Лем був одружений з Барбаре Лесняк, мав сина Лукаша. З 1947 року він почесний мешканець Кракова. У 1981 році письменник – фантаст отримав почесну наукову ступінь Вроцлавського Технічного університету, пізніше – Опольского, Львівського і Ягеллонського університетів.
Лем – один із найбільш відомих авторів.
Помер Станіслав Лем 27 березня 2006 року від тривалої хвороби серця у м. Кракові.
Соляріс (1961)- один із шедеврів сучасної наукової фантастики. С. Лем у своєму творі намагався зобразити не стільки якусь конкретну космічну цивілізацію, скільки невідому форму матерії, явище біологічне, а може навіть психологічне, яке не збігалося з очікуванням, надіями, передбаченням сучасників.
Головна тема роману – гіпотетична зустріч людей з носіями інопланетного розуму, пошук відповіді на запитання: “Чи готове людство до зустрічі з Невідомим?”, змалювання меж людського пізнання.
У творі висвітлені такі проблеми: філософські – взаємовідношення матерії і духу, свідомості; метафізичні – чи можливе мислення без свідомості; моральні – чого можуть чекати люди, на що сподіватися, встановивши зв’язок з мислячими морями.
Розповідь у романі йшла від імені вченого – біолога Кріса Кельвіна, який прибув на дослідницьку станцію віддаленої планети Соляріс із метою підтвердити або спростувати необхідність пошуку контакту з величезною субстанцією Океан.
Планету Соляріс було відкрито давно. Проте майже 40 років до неї не наближався жоден корабель, оскільки аксіомою вважалася теорія Гемоу-Шеплі про неможливість виникнення життя на планеті з подвійних зірок. Однак вчені через спостереження і обчислення дійшли висновку, що Соляріс мав постійну орбіту і заслуговував на дослідження.
Планета Соляріс майже цілком покрита розумним Океаном, мислячою структурою, яку вчені – фізики назвали “плазматичною машиною”, здатною до цілеспрямованих дій в астрономічному масштабі. Океан – це велетенський мозок, який випередив у своєму розвитку цивілізацію. Він не будував мостів, літальних машин, а займався тисячократним перетворенням – “онтологічним аутометаморфозом”, тобто штучно синтезував людські тіла, навіть удосконалював їх, вносячи в їхню субатомну структуру незбагненні зміни.
Він – єдиний мешканець загадкової планети, яку багато років досліджувала наукова станція землян.
Океан – високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць – червоного й блакитного, а й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті в пам’яті людей, котрі постійно перебувають на станції. Тому на станції з’являються “гості” – ті, кого вже немає в живих, щоб розкрити темні сторони її мешканців, ретельно приховані від суспільства і самих себе. Кельвін приходить відвідати його покійна дружина Харрі, котра вчинила самогубство через духовну самотність 10 років тому. До Гібаряна – потворна негритянка, хтось відвідує і Снаута. Із-за дверей лабораторії Сарторіуса долітав дитячий голос і тупотіння босих ніг. Усі ці істоти – не фантоми, вони дихали, розмовляли, цілувалися, мали все, крім пам’яті про минуле.
Спроби знищити спільні породження людської підсвідомості й активної волі Океану виявляються неможливими – вони знову відродилися.
Проте не всі члени станції здатні зустрічатися з такими “гостями”. Гібарян покінчив життя самогубством, ввів собі перностал, Старторіус близький до божевілля. Кельвін і хотів спілкуватися з Харрі і разом з тим боявся її.
Однак не стримував своїх почуттів, і закохувався в нову Харрі.
Сарторіус сконструював анігілятор, який знищував “гостей”. Він і кібернетик Снаут прагнули якомога швидше покинути Соляріс. Кельвін, навпаки, переживши повернення і втрату коханої людини, вирішив залишитися на Солярісі, щоб зрозуміти те, що відбулося, збагнути таємницю життя Океану.
Сарторіус вважав, що в процесі пізнання мета виправдовує засоби, навіть до повного знищення самого об’єкта пізнання. Кельвін же, навпаки, вважав пізнання засобом досягнення благородних соціальних ідеалів людства.
Океан піддавався опромінюванню жорстокими рентгенівськими променями протягом 4 днів.
Як висновок, звучали слова автора: “Саме існування мислячого колоса ніколи вже не дасть людям спокою”.
Роман “Соляріс” був екранізований російським режисером А. Тарковським (1972). Фільм удостоєний призу на міжнародному фестивалі в Каннах.
Художній метод С. Лема:
– глобальний масштаб проблематики;
– дійсний характер прогнозів;
– сучасне трактування морально-філософських проблем;
– поглиблений психологізм;
– гострий філософський аналіз;
– реалістична достовірність у зображенні фантастичних обставин;
– гумористичний гротеск.