Уже в самі останні роки свого життя Чехов одержав листа від двох сільських учительок, сестер Тижнових, Любові й Клавдії. Лист був із Сибіру, з Енисейской губернії. З листа видно, що вчителювання принесло сестрам розчарування, і от чому: “Доводиться витрачати молоді сили на дріб’язкову боротьбу зі старшим учителем, що – людина дуже подленький, ужаснейший формаліст, божевільний на офіційних паперах за №№ 7, 137 і т. п. На своєму педагогічному поприщі марить про якусь необмежену владу над школою й хоче змусити неї почувати, роблячи щохвилинні,
Але без них життя було б жахливої, тому що крім них, ні від кого не почуєш живого слова”.
Почуваючи гибельность такого існування, коли всі сили йдуть на пошленькую боротьбу із цим учителем (хотілося б знати, чи догадувалися кореспондентки Чехова, як схожий цей старший учитель на Беликова), сестри просили Чехова допомогти їм улаштуватися вчитися на Петербурзьких курсах, просили надіслати грошей для цього. “…Ми
Для нас, що добре знають по творах Чехова, як важко жилося провінційним учителям у тодішній Росії, цей лист звучить як ілюстрація, з одного боку, до оповідань “Людин у футлярі” (любов до циркулярів, анонімні доноси, нескінченні зауваження) і “На підведенні” (важкий побут сільської вчительки, безгрішшя, дрібні турботи) і, з інший,- до “Нареченій”, у якій розповідається саме про те, про що мріють сестри Тиж-нови: провінційна дівчина їде вчитися в Петербург і прилучається до життя осмисленої, заповненої духовно й виправданої морально.
У цьому листі немає звичайного читацького відгуку на твори Чехова. Проте воно чудово саме як свідчення про життєвість змісту чеховської творчості. З нього ясно видно, як у читачах Чехова пробуджувалася воля до дії, до практичного здійснення мрії його кращих героїв про інше, прекрасне життя. Немов оповідання “Наречена”, що з’явилася відгуком на дійсні настрої часу, сам заражав сучасників прикладом життя останньої героїні письменника
Читачів, що співчувають авторській критиці дійсності й авторській мрії, до кінця XIX – початку XX століття ставало усе більше й більше.
Суперечка читачів, що по-різному розуміють відношення Чехова до своїх героїв, якось розгорівся в московському студентському середовищі із приводу оповідання “Випадок із практики”. Про цю суперечку Чехову повідомив студент Н. Н. Тугаринов в 1899 році: “Три чверті захоплювалося й мліло, а інші, навпаки, бурчали…” Тим, хто “бурчав”, здавалося, що в оповіданні немає нічого підбадьорюючого, що в ньому “все мертво”. “Раз їм схотілося “бадьорості”,- продовжував далі Н. Н. Тугаринов,- те я розгорнув книгу й на с. 197 прочитав своїм опонентам наступні рядки про думи доктора Корольова: “И він знав, що сказати їй; для нього було ясно, що їй потрібно скоріше залишити п’ять корпусів і мільйон, якщо він у неї є, залишити цього диявола, що по ночах дивиться; для нього було ясно також, що так думала вона й тільки чекала, щоб хто-небудь, кому вона вірить, підтвердив це”.
Незадоволені відсутністю “бадьорості” в “Випадку із практики” читали оповідання, не вникаючи в його глибокий зміст, і, подібно Лейкину стежили тільки за ходом подій, а події ці були дійсно дуже смутні: Ліза Ляликова давно й, імовірно, безнадійно хвора якоюсь незрозумілою хворобою; на доктора, викликаного до неї, моторошне враження робить обстановка, у якій вона живе, особливо лиховісний вид фабричних корпусів, і лише небагато заспокоївши хвору, він їде
Обидві групи читачів по-своєму почували новизну Чехов-художника, але по-різному оцінювали її.
Камерним темам і сюжетам письменник давав рідку по глибині й масштабності художнє трактування. І прийняли це як велике досягнення лише ті читачі, яких не злякала незвична форма чеховського об’єктивного оповідання, і вони не шукали в авторському тексті повчальних роз’яснень або спеціальної вказівки на “бадьорі” моменти
Перед нами пройшов довгий ряд героїв Чехова, різноманітних по розумовому кругозорі, по характері й, що особливо важливо для нашої теми, по життєвій позиції. На одному полюсі системи образів ми спостерігали випадки, коли властива людині з дитинства схильність до добра, красі, справедливості притуплялася, і в герої виразно проступали риси моральної ущербності. Самим ненависним Чехову якістю людської особистості було внутрішнє рабство, вона виставив цю рису у всій її непривабливості, особливо в гумористичних героях.
До багатьом персонажам ранніх оповідань Чехова застосовні слова В. Г. Бєлінського: “…почуття гуманності ображається, коли люди не поважають в інших людського достоїнства, і ще більше ображається й страждає, коли людина сам у собі не поважає власного достоїнства”.
На іншому полюсі системи образів природне для людської натури прагнення до почуттів шляхетн і прекрасним не заглушалося в героях, а розвивалося й приводило зрештою до пробудження громадянської відповідальності за все, що відбувається вжизни.
Між цими полюсами – безліч таких героїв, які, почавши своє свідоме життя із шукань сенсу існування, поступово відрікалися від духовних інтересів і перетворювалися в обивателів, зайнятий суєтними справами. Але бувало й так, що в кому-небудь із тих, хто на життєвому шляху спіткнувся й ледве було не догодив у міщанське болото, раптом просипалася живаючи душа. Очищення від обивательської скверни й напружені роздуми таких оступившихся людей над справжніми цінностями життя – один з головних мотивів чеховської творчості 1890-х – 1900-х років. Цей мотив втілений Чеховим з художньою досконалістю
Чехов коштує в ряді самих великих імен світового мистецтва. Людство звертається до таких письменників не для відпочинку, як герой оповідання Горького “Про неспокійну книгу”, і не тільки для насолоди “гарною літературою”, але з бажанням угамувати духовну спрагу. У безустанних шуканнях змісту людського життя Чехов – один з найперших наших помічників, надійний друг і порадник
(2 votes, average: 3.00 out of 5)