У світі був він самотній. Байрон Цей рядок з поеми Байрона “Паломництво Чайльд Гарольда” обраний як епіграф не випадково. Байронов-Ский герой, розчарований у житті й людях, ображений у своїх кращих почуттях, з’явився одним з родоначальників галереї “зайвих людей” у світовій літературі. І не випадково з’явилися схожі за духом і умонастроєм персонажі у творах Пушкіна й Лермонтова. Самотнім, відкинутим суспільством або сам “зайва людина, що відвернулася від його,” не був тільки плодом фантазії кращих письменників того часу,
Романтичні герої Пушкіна й Лермонтова – натури жагучі, що бунтують. Вони не виносять залежності, одночасно розуміюЧи, що їхня несвобода – у них самих, у них душі
Їм здається, що залежними їх робить те суспільство, у якому вони живуть, однак, вступивши з ним у конфлікт, вони стають самотніми. Алі-До, герой поеми Пушкіна “Цигани”, пішовши від “неволі задушливих міст”
Земфірі, та й нікому іншому, він цього не дозволяє. Старий-Циган, батько Земфіри, говорить йому: Ти не породжений для дикої частки
Ти для себе лише хочеш волі. У цій поемі виразилася пушкінська концепція свободи особи. Пушкіна вважав, що воля даної конкретної особистості, будь-якої людини кінчається там, де поЧи нається воля іншої людини. Кавказький бранець, герої однойменної поеми, обтяжений не умовними, а теперішніми веригами, і тому його мрії про волю здобувають цілком реальні обриси рідного краю, коханої людини: Я бачу образ вічно милий; Його кличу, до нього стремчюсь…
Юна черкеска ціною свого життя даровала йому довгоочікувану волю, але Чи буде він щасливий?
“Мцири” – це гімн життя. Любов до життя героя Лермонтова така, що він готовий заплатити за неї самим життям. І ніякого парадокса тут ні, тому що життя у в’язниці для Мцири – це смерть, а смерть на волі – частина життя, остання, але частина: Я мало жив, і жив у полоні. Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг.
Демон. “Дух вигнання”, якому знудило зло. Любов до Тамари розбудила в ньому бажання вірити добру, але творити його він так і не зміг
Тамара загинула: И знову залишився він, гордовитий, Один, як колись, у всесвіті. Дубровский і Вадим, герої однойменних добутків, ображені суспільством і принижені. Задовольнивши спрагу мести, обоє не змогли, однак, стати щасливими.
МахаюЧи й Ольга загублені, доля героїв – самітність. Реалізму Пушкіна й Лермонтова властиві інші форми зображення героїв, інші прийоми опису конфліктних ситуацій
Онєгін, Печорин, Сашка з однойменної поеми Лермонтова, Жорж Печорин з “Княгині Литовської”, Арбенин із драми “Маскарад” з’являються перед нами як цілком достовірні особистості, і їхній духовний мир розкривається в реальних ситуаціях. Поєднує їх всіх одна хвороба – російська нудьга, аналог англійського спліну, яким болів ще Чайльд Гарольд. Нудьга викликалася протиріччям між високою інтелектуальною культурою “російських європейців”, до яких належали всі передові люди того часу, і “азіатЧи ною” кріпосницьких відносин.
Люди з “озлобленим розумом, що кипить у дії порожньому”, і душею, зіпсованої світлом, вони нехтували суспільство, у якому жили, і були в ньому самотні. “Зайві люди” у творах Пушкіна й Лермонтова відкрили галерею “зайвих людей” у російському реалізмі: це Болконский, Обломів, Рудин, Лаврецкий.
Чеховський Іванов. У сучасній літературі це образи Левушки Одоевцева з роману “Пушкінський будинок” А. Битова, Зилова з “КаЧи ного полювання” А. Вампилова. Все це люди, кожний з яких міг би сказати про себе лермонтовскими рядками: И нудно, і смутно, И комусь руку подати В мінуту щиросердечної негоди…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)