Загадка (від “гадати” – думати, вгадувати) – жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі. 3. вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованої етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст (“Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?), пов’язується із міфологічним світобаченням: “Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив – не підняв, сонце встало і забрало” (роса).
Через дунай глибокий Біг кінь білобокий. Як упав, заіржав – Білий світ задрижав
(гроза, грім).
Збирання та видання 3. почалося у першій половині XIX ст.: Ількевич Г., “Галицькії приповідки і загадки” (Відень, 1841); Семеновський О., “Малороссийские и галицкие загадки” (К., 1851. – т. І; 1872. – т. П”; Номис М., “Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864); Чубинський П., “Труды этнографическо-статистической экспедиции… ” (1877. – Т. І. – Вип.2) та ін. І. Франко – автор
Глібов, Ю. Федькович, І. Франко, С. Васильченко та ін.), вона складає основу поетичних тропів – метафори, метонімії, оксиморону і т. п., що засвідчує лірика П. Тичини, Б.-І. Антонича, В. Голобородька, І. Калинця, Віри Вовк, М. Воробйова, М. Григоріва та ін. Яскравий приклад 3. із поетичної спадщини В. Свідзинеького, де вона набула високої художньої культури:
Під голубою водою Живу я, живу… Золотоокий рибак надо мною Закидає сіть огневу.
Крізь принадливі очка – знаю – Не раз, на два я промкнусь, В баговінню садів погуляю, А колись таки попадусь. Спопеліє, застигне смутно Жовтава-зоря в імлі.
Ніч надійде нечутно І не знайде мене на землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)