Літературний багаж. Пригадайте детективні сюжети, знайомі вам за літературними творами або кінофільмами. Укажіть характерні ознаки таких сюжетів.
Чим вони цікаві?
Едгар По (1809-1849)
Едгар Аллан По мав багатогранний літературний талант. З-під його пера виходили чудові вірші, оповідання, яскраві літературно-критичні статті. Згодом письменник увійшов до когорти найвідоміших класиків американської літератури.
Однак, незважаючи на гучну славу, життя його було доволі нелегким.
Е. А. По народився 19 січня 1809 р. в місті Бостоні. Батьки
Він добре засвоював знання з усіх дисциплін, але найбільше любив уроки англійської мови та літератури.
У 1820 р. після повернення до США юнак закінчив коледж у Ричмонді й вступив до Вірджинського університету. Саме тоді
Той, однак, висунув жорсткі умови: юнак мусив повністю підкоритися його волі й покинути поетичну творчість. По обрав особисту свободу і літературу. Цей крок, щоправда, прирік його на злиденне життя до кінця днів.
Після конфлікту з Джоном Алланом Едгар повернувся до Бостона. Там під псевдонімом Бостонець він видав свою першу поетичну збірку. І хоча книжку було видрукувано накладом лишень п’ятдесят примірників, на неї пішли всі заощадження автора. Відтоді почалася безрадісна боротьба за виживання.
Перо стало для письменника зброєю, література – ремеслом, бідність – долею, а слава – чи не єдиною втіхою. Намагаючись звести кінці з кінцями, По служив у війську, працював у театрі, переписував папери в конторах…
Цікаві подробиці
Восени 1833 р. По взяв участь у літературному конкурсі, оголошеному балтиморським тижневиком “Суботній гість”, і переміг у номінаціях “найкращий вірш” та “найкраще оповідання”. За умовами конкурсу одну особу не можна було винагородити обома преміями, тому журі вирішило відзначити лише його оповідання – “Рукопис, знайдений у пляшці”. Отримавши винагороду, письменник, який на той час майже голодував, почувався щасливим.
Однак коли голова журі запросив його на обід, мусив відмовитися, бо не мав пристойного костюма…
Перемога в конкурсі відкрила По шлях до журналістики, у якій він досягнув неабияких успіхів: сучасники були в захваті від його статей, рецензій і відгуків. За гострий язик письменника навіть прозвали “людиною-томагавком”. Утім, ані журналістська, ані літературна слава не могли звільнити По від тягаря нестатків.
Одним із численних творчих досягнень По фахівці вважають заснування форми сучасного детективу.
Літературознавча довідка
Детектив – різновид пригодницької літератури. Сюжет детективного твору послідовно розкриває певну заплутану таємницю, пов’язану зі злочином і його розслідуванням. Зазвичай такий сюжет є історією розв’язання логічної задачі.
Літературна кухня
Саме розкриття злочину покладено в основу оповідань По “Вбивство на вулиці Морг” (1841), “Таємниця Марі Роже” (1842), “Викрадений лист” (1844). У цих творах окреслено принципи, які згодом утворили підгрунтя детективного жанру в літературі.
За “правилами” По, головним героєм детективного сюжету виступає сищик, здатний розкрити будь-який надскладний злочин. Письменник наділяє його неординарною логікою, спостережливістю, аналітичними здібностями й протиставляє правоохоронцям, неспроможним знайти лиходія. Події в детективах По зазвичай зосереджено довкола загадкового й жорстокого вбивства, скоєного в замкненій кімнаті.
Правильний здогад нерідко знаходиться на поверхні, але тільки головний герой здатний це зрозуміти.
В оповіданні “Таємниця Марі Роже” з’являється образ так званого детектива в кріслі, який, завдяки непересічному інтелекту, розкриває злочин, не виходячи з кабінету.
За часів По американська публіка захоплювалася розгадуванням різноманітних загадок-шифровок, що їх у великій кількості друкували журнали. Це надихнуло письменника на задум повісті “Золотий жук” (1843), значною мірою побудованої на розгадуванні піратської криптограми1. Рукопис твору не одразу був схвалений до друку й досить довго чекав на оприлюднення.
Проте його публікація мала шалений успіх.
У повісті “Золотий жук” По застосовує композиційний принцип “розповіді в розповіді”, добре відомий за збіркою арабських казок “Тисяча і одна ніч”. Згідно із цим принципом, сюжет твору вміщено в додаткову оповідь (що може передувати сюжету або утворювати його “рамку”), а розповідач (оповідач) перебирає на себе роль свідка описуваних ним подій. Такий спосіб побудови твору дає автору можливість розкрити різні точки зору на зображуване.
Літературознавча довідка
Розповідач – вигадана автором особа, від імені якої в епічному творі зображено події та персонажів. Розповідач сприймається як літературна постать, котра зазвичай постає водночас автором і персонажем. В українському літературознавстві побутують терміни “розповідач” і “оповідач”, які різняться граматичним виявом розповіді: оповідач виступає у формі першої особи, розповідач – у формі третьої особи.
Точка зору (у літературному творі) – оцінювання подій та персонажів з позиції автора або дійової особи (чи кількох дійових осіб) твору. Точка зору не лише представляє певну оцінку зображуваного, а й відбиває світогляд і систему цінностей, які цю оцінку визначають. Нерідко в художньому тексті відбувається зіткнення різних точок зору, що надає читачеві можливість їх зіставляти та протиставляти, а також самому долучатися до процесу “пошуку істини”.
На важливість урахування різних точок зору в повісті “Золотий жук” указує епіграф, що містить рядок “Усі помиляються”. Він, власне, є ключем до розгадування основної загадки твору, що перетворюється на своєрідну інтелектуальну гру для читача.
На розроблені По принципи в подальшому спиралися такі відомі автори детективних книжок, як Г. К. Честертон, А. Конан Дойл, А. Крісті(Англія), Ж. Сіменон (Франція), Р. Т. Стаут, Дж. Х. Чейз (США), Борис Акунін (Росія), А. Курков (Україна).
1Криптограма – напис, зроблений спеціальними умовними знаками – шифром.
Український мотив
Одним з письменників, які успішно розвивали традиції детективного жанру в українській літературі, був В. Винниченко. Відбитком цих традицій позначено, зокрема, його повість “На той бік” (1919) та роман “Поклади золота” (1927).
Після Другої світової війни вітчизняна детективна література розвивала насамперед шпигунську тему. У цьому річищі було написано твори “Не відкриваючи обличчя” М. Далекого, “І один у полі воїн” Ю. Дольд-Михайлика, “Європа-45” П. Загребельного, “Полковник Шиманський” В. Земляка тощо.
Нині українські письменники зазвичай поєднують детективний сюжет із соціально-побутовими, історичними, містичними, фольклорними елементами. Майстром сучасного детективу визнано А. Куркова. Книжки цього письменника, перекладені багатьма мовами світу, неодноразово входили до десятки найкращих європейських видань; за його творами знято близько двадцяти документальних і художніх фільмів.
Перевірте себе
Розкажіть про життя і творчість Е. А. По. Які риси характеру По розкрилися у фактах його біографії? Дайте визначення поняття “детектив” (як літературний жанр).
Які принципи детективної літератури розробив Е. А. По? Наведіть приклади його детективних творів. Поясніть значення термінів “розповідач”, “оповідач”, “точка зору” (у літературному творі).
Теми проектів. “Музеї Е. А. По в Балтиморі та Ричмонді”; “Відомі екранізації творів Е. А. По”.
Перед читанням. Читаючи оповідання Е. А. По, знайдіть у ньому ознаки детективного жанру.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)