Цілком імовірно, що споконвічна віра в чудодійне – закономірний початок того шляху, яким ішло людство, пізнаючи світ. Люди не знали й не могли знати, що навколишня Природа розвивається об’єктивно й закономірно.
Майже за кожним природним явищем наші предки бачили певні невідомі й могутні сили. Було загальноприйнятим, що земля тоді трималася на трьох слонах і черепасі, тварини виростали на деревах, у надрах землі містилося потойбічне царство, у піднебессі літали дракони з вогняними язиками, а саме небо на обрії змикалося із землею.
Що
Не слід забувати, що наші погляди на світ, його таємниці визначаються загальним рівнем розвитку науки й культури. Сто років тому прояви особливостей психіки людини – сновидіння – поставали у вигляді дійсних представників потойбічних сил, належали до розряду усталених чудес.
Минає час, наука іде вперед, і чудо утрачає ореол незбагненності, свої найістотніші ознаки.
Варто згадати звичайне відтворення звуку. Винайдений Едісоном спосіб його запису на грамофонну платівку демонструвався в цирках, немов
А як же чудеса? Відповідь зрозуміла: потрібно намагатися знайти їх логічне наукове пояснення.
Це, звісно, дуже важко, але процес пошуку, знаходження способів вирішення розкривають перед нами безмірно багату скарбницю уже здобутих людством знань, привчають до логіки наукового мислення, переконують у безмежній пізнаванності світу.
“Знання – сила!” Ці крилаті слова людство збагнуло давно. Мільйони людей жили, не вміючи ні читати, ні писати; покладалися тільки на свій життєвий досвід. Із часом людині, озброєній елементарними знаннями, жилося значно легше. Згодом знання допомогли підкорити, розумно використати силу неба і землі.