Юристи, на мою думку – це ті люди, які мають відстоювати в житті чесність, порядність, людяність. Ведучи ту чи іншу справу, вони повинні виявити причини конфлікту між суб’єктом і соціальним середовищем, зрозуміти суть конфлікту, приймати правильні рішення для його розв’язання.
Юристи зобов’язані вживатися в атмосферу дії, співпереживати з кожним учасником драми, відчувати й розуміти мотиви злочинів, проникати у внутрішній світ того, кого доводиться захищати чи звинувачувати.
Вважаю, що такий підхід обумовлений особливостями
Мене дуже хвилює проблема “загубленого” покоління, спантеличеного життєвими протиріччями, економічною кризою, що викликала хвилю безробіття і розгул фінансових афер.
Легенду про талановитого і безкорисного юриста я виміряв за шкільною партою. Пам’ятаю, як вразив мене роман М. Стельмаха “Правда і кривда”. На прикладі одного з персонажів (Поцілуйка) я побачив, як нечесність породжує підлість, а підлість веде до злочину.
Спритний, улесливий
Задніпровський відмовляє Поцілуйкомі, і тоді той починає вести наклеп на чесну, порядну людину.
Чим керується у своїх діях Поцілуйко? Та тим, що знайдеться в його оточенні той, хто повірить наклепам. І знайшовся такий – обласний чиновник Чорноволенко. Як наслідок – засудження Задніпровського.
Моторошно стає від цього.
Та правда торжествує: знайшлися свідки (Варка) і довели підлість Поцілуйка, розвінчали його продажну душу.
Талановитий письменник викриває нікчемність і запроданість людей, а нас вчитьвідрізнятизловіддобра, кривдувідправди, вякубмашкарувонинекутались. Або ось ще один приклад. Ганна Розсоха з оповідання Ю. Мушкетика “Суд”.
Вона, як і Григорій Задніпровський, стає жертвою сталінізму і застою.
Чесна, працьовита, сумлінна, Ганна в умовах похмурого колгоспного села не може жити за законом совісті, берегти правду на світі, гуманізм, любов до людей. За що її засуджують? За невироблені трудодні?
Формальний підхід до вирішення людської долі – це, на мій погляд, теж злочин, і він не повинен мати місця в житті.
Уроки української літератури були для мене школою життя. Хіба можна забути розповіді вчителя про долю земляка Миколи Хвильового, який все робив для того, щоб прийшло на нашу землю світле майбутнє, але став жертвою партійного бюрократизму?
А скільки випробувань було на життєвому шляху В. Симоненка і В. Стуса! І не знайшлося, на жаль, жодного юриста, який би захистив талановитих людей, їхні ідеї. За що мордували в таборах В. Стуса? За те, що він виступив проти переслідування інтелігенції чи, може, за прямолінійність і чесність?
Хотілось би, щоб розслідування сфабрикованої підступності виливалось у доказ невинності.
У цьому я бачу сенс мого життя на юридичній стезі. Для мене жити – значить чесно і натхненно працювати.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)