Наше сучасне життя не стоїть на місці, воно швидко удосконалюється і змінюється. Здавалося б, що нові напрямки і задачі розвитку суспільства, нові політичні і культурні процеси, нові надбання науки і техніки, мали б остаточно відокремити сьогодення від минулих часів, поховати усю нашу історію під попелом років. Але минуле ніколи не порине у забуття, ніколи не загине, адже у кожної країни, у кожного народу є те безцінне, що ніколи не зникне.
Не зміниться спосіб життя, спосіб мислення, звичаї, традиції і культура. Саме це і є містком, який з’єднує
Ніхто не стане сперечатися з тим, що з часом і культура, і звичаї змінюються, вони позбавляються застарілих деталей і забобонів, набувають нових, сучасних рис. Але у будь-якому випадку наша рідна культура була, є і залишиться індивідуальною і ніколи не стане схожою на культуру інших країн і народів.
Добре відомо, що кожен народ, кожна нація мають свої свята і обряди, свої традиції і звичаї, становлення яких відбувалося не одно століття. Саме за цими ознаками і прикметами розпізнається український народ як в минулому, так і в наші часи. Саме це – ті неписані закони,
Тож святкова і звичаєва спадщина, а також – українська мова, це те, що я обов’язково узяв би з собою у майбутнє. Адже ці ознаки здатні об’єднувати окремих людей у народ.
Коли ми говоримо про зв’язок минулого нашої країни з нашим майбутнім, не можна не згадати ще одну важливу складову – українську літературу. Література не тільки зберігає, а й передає майбутнім поколінням етичні цінності, мораль, традиції і досвід минулого українського народу. Література значно розширює горизонти наших знань, збагачує наш внутрішній світ.
Справжніми дітьми своєї країни і свого народу можуть бути тільки українці, виховані на видатних творах української літератури.
У кожного народу є своя література і своя культура, яка виховує у людини саме ті риси, які притаманні тій чи іншій нації. Культура є настільки важливою частиною суспільного побуту і повсякденного життя кожного з нас, що повинна займати місце не тільки у сьогоднішньому нашому житті, а й у житті наших нащадків. І щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім України не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам’ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей і узяти усе це з собою у майбутнє.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)