Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України. Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта,
У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України. Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей. Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини.
Але “пан” – це звертання не до багатої людини, а до кожного: “Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару”, – щедрували під вікнами найбіднішого селянина. Останніми роками повертається до нас і такий гречний засіб звертання, як “добродій”. Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: “Вельмишановний добродію”, “Великоповажна добродійко”.
Наше спілкування постійно, раз у раз, передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.