Творча спадщина видатного українського письменника та поета Г. Сковороди яскрава і багатогранна. Але не менш яскрава і багатогранна філософська спадщина цієї незвичайної людини. Життя цього поета і філософа, будителя української нації, стало яскравим зблиском серед загальної кволості суспільства XVIII століття.
Г. Сковорода уособлював кращі якості нашого народу – мудрість, волелюбство і незламність духу. Геній, що втілився у постать мандрівника і вчителя-філософа, був здатний пробуджувати представників різних прошарків суспільства,
Значення філософської спадщини Г. Сковороди важко переоцінити, а принципи, які сповідував письменник, актуальні і в наш час. Коли результати праці людини накликають на неї небезпеку, коли при відродженні старих храмів і будівництві нових зростає злочинність, коли людська праця втрачає всяку привабливість, а життя стає незахищеним і безцільним, філософські роздуми і прагнення Г. Сковороди мають не менш важливе значення, ніж у часи діяльності письменника.
Г. Сковорода ще двісті п’ятдесят років тому вважав, що багато тогочасних проблем можуть бути розв’язаними,
“Сродна” праця є одним з головних принципів, які сповідував і прагнув втілити у життя Г. Сковорода. Будучи ще юнаком, майбутній письменник та філософ часто допомагав своїм батькам по господарству. Ця допомога приносила йому справжнє задоволення.
Батьки письменника були звичайними селянами. Їм вдалося прищепити своєму сину любов до праці, і вказати на те задоволення, яка приносить праця заради власного добробуту та добробуту своїх близьких. Пізніше найяскравіші події та враження дитинства Г. Сковорода відобразив у своїх творах, вони добре проглядаються і у життєвих принципах письменника. Він вважав, що кожна людина повинна працювати, бо ледарювання веде до духовної деградації особистості.
Деградація уповільнює людське життя і робить його безбарвним та беззмістовним. Тільки праця може позбавити людину песимізму, сірості і нудьги. Але головне – ця праця повинна відповідати порухам людського серця і покликанню людини, повинна приносити їй задоволення.
З цим принципом Г. Сковороди я повністю згодна, адже праця без задоволення не може буди корисною ні для того, хто працює, ні для того, хто користується результатами цієї праці.
Г. Сковорода прийшов до висновку, що головне – це вчасно помітити в дитині нахили до тієї чи іншої діяльності і в жодному разі не створювати перешкод для розвитку цих нахилів, не заважати духовному і професійному розвитку. І якщо дитині звичайних селян дати змогу займатися музикою, коли вона бажає присвятити своє життя цьому прекрасному мистецтву, а синові можновладця дозволити працювати на землі, якщо він має на це бажання – люди обов’язково стануть щасливішими. Адже коли людина займається улюбленою працею, як то кажуть, своєю справою, навіть результати такої діяльності значно збільшуються. І тут я теж повністю згодна з поглядами письменника.
Але Г. Сковорода міркував не про щастя кожної людини окремо. Він вважав, що коли кожен буде займатися своєю “сродною” працею, суспільство стане краще. Стане краще і життя людини, адже кожна людина – від полководця до селянина – робитиме свою справу із задоволенням, творчо і професійно.
Філософська ідея “сродної” праці, яку сповідував Г. Сковорода, для тогочасного суспільства була по-справжньому новаторською. Можливо, діяльність письменника на філософській ниві у чомусь і змінила суспільний лад, але в цілому все залишилось так, як і було. Нажаль, і сьогодні можна досить часто зустріти людей, які займаються не своєю справою, діють лише з примусу або в гонитві за суспільним статусом і грошима.
Я вважаю, що таким людям корисно було б познайомитися з життєвими принципами видатного українського письменника, поета і філософа Г. Сковороди, поміркувати про них, втілити ці принципи у своє життя і змінити його на краще.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)