Вперше я познайомилася з романом Л. Толстого “Війна і мир”, коли подивилася його екранізацію. Тоді мене захопив образ Наташі Ростової – втілення безпосередньості, жіночності й ніжної чутливості. Та ось я прочитала сам твір, мовби пропустила через себе кожну його сторінку, і раптом побачила надзвичайної чистоти й порядності образ, який не може не хвилювати, примушує мислити, аналізувати. Врешті-решт, у якого кожний із нас міг би багато чому навчитися. Це – П’єр Безухов.
Коли уважно знайомишся з життям цього героя, повним протиріч,
Ми проходимо разом із П’єром через його своєрідні психологічні переломи, що були викликані внутрішньою суперечкою із самим собою, неприйняттям оточення, того кола, до якого він належав. Мені здається, саме в цих протиріччях, точніше – у пошуках їх розв’язання,
З іншого ж, що є для мене не менш важливим, привабливість його криється у виключній порядності та справжньому патріотизмі небайдужої людини. Це те, чого дуже бракує нашому сучасникові, і саме за це я визначила образ П’єра улюбленим. За зовнішньою непривабливістю (” масивна, товста молода людина зі стриженою головою, в окулярах, у світлих панталонах за тодішньою модою…”) приховане чисте, розумне та добре серце.
Прихильник Руссо та французької революції, П’єр сповнений шляхетних і волелюбних ідей, які пізніше набувають народного та національного грунту. Але Толстой не ідеалізує свого героя (бо інакше, мабуть, його образ не був би таким цікавим).
В особистому житті П’єра його шляхетні погляди на права і гідність людини, на загальне благо поєднувалися з гульнею у колі столичної аристократичної молоді. Згодом ми зрозуміємо, що боротьба духовно-морального з чуттєвим – це одна із форм внутрішнього розвитку П’єра. Досить цікавим є для образу П’єра ще одне протиріччя – боротьба між зануренням у світ виключного внутрішнього духовного життя і прагненням до зовнішньої діяльності, до участі у житті суспільному. Моральне потрясіння, якого він зазнав у сутичці з Долоховим, пробуджує в ньому докори совісті та ще більше загострює питання вибору.
Замислившись над питанням про сенс життя, П’єр приходить до масонства. Та він не відокремлюється у своєму “я”, а намагається допомагати ближнім практичними справами. Переконавшись у марності масонства, П’єр відходить від нього.
Шлях шукань, помилок і самоствердження героя був нелегким, заплутаним і довгим.
Та життєвий устрій Росії змінився під впливом війни 1812 року, і саме цей факт відродив П’єра у той момент, коли він остаточно переконався у даремності своїх внутрішніх зусиль. І перед нами з’являється зовсім новий герой, якого зміцнило усвідомлення зближення з народом і піднесла власна значимість, власна велич людини, що належить до цього народу. Мені здається, що всі ми зараз чимось схожі з П’єром Безуховим: своїми пошуками, здоланням протиріч, визначенням власної позиції. Це, мабуть, є відбиттям переломного й важливого моменту в історії нашої країни.
Тому не дивно, що образ П’єра став улюбленим для багатьох сучасних читачів, котрих, як і мене, він примусив мислити, порівнювати і вивішувати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)