Як Робінзон Крузо, я люблю море, але бачу його рідко. Ми живемо в місті, розташованому далеко від тих місць, звідкіля відпливають у далекі країни кораблі, де кричать чайки й пахне рибою і водоростями. Але часто уявляю собі, що я, подібно Робінзону Крузо, опинився на безлюдному острові…
Коли я отямився, море вже не штормило. Наближався вечір, і треба було подумати про їжу і нічліг. Я набрав хмизу, послав свою куртку і приліг. Було твердо й незручно. Я довго не міг заснути – мучив голод.
Десь удалині прокричав якийсь птах. Мені стало страшно.
Вранці
Але я ж на безлюдному острові! Звідкіля тут посудина? Навіть бляшанки не знайти… Я вирушив обстежувати місцевість.
У заростях дикої ліщини назбирав горіхів. Наткнувся на кущі з ягодами, схожими на суниці. Що робити далі? Звичайно, кращим порадником
Він побудував собі житло, сам спорудив собі меблі. Я знаю, що Робінзон робив із глини посуд. Він зшив собі одяг, навіть виготовив парасольку.
За прикладом Робінзона я повинний був би приручити диких кіз, вирощувати злаки. Але я цього нічого не вмію. У мене немає необхідного життєвого досвіду, знань, майстерності. Це відразу протверезує мене і повертає в реальність – у свою облаштовану міську квартиру. Страшно подумати, що я міг би опинитися один, без батьків і друзів, навіть у цьому сучасному місті!
Щоб не розгубитися в житті, як Робінзон, мені треба ще багато чого навчитися. Адже на незаселеному острові мені довелося б стати і будівельником, і кухарем, і кравцем, і рибалкою, і навіть лікарем!
Ні, якби я залишився на безлюдному острові один, я б неодмінно загинув!