Дія п’єси “На дні” відбувається у похмурому напівтемному підвалі, схожому на печеру з низькою стелею, де темно, немає простору і важко дихати. Тут зібралися злодії, жебраки, каліки – всі, хто був викинутий з життя, різні за своїм звичкам, життєвому поведінки, минулого долі, але однаково голодні, змучені і нікому не потрібні. У них немає нічого, все відібране, втрачено і затоптано в бруд. Але в цих людях, позбавлених права життя, приречених на безпросвітне існування, що опустилися, збереглося почуття власної гідності.
Це виявляється
Філософське питання про правду, який поставив сам Горький, багатогранний. Кожен герой розуміє правду по-своєму. Розглянемо це на прикладі образів Луки, Сатіна і Бубнова. Лука – мандрівник, невідомо звідки прийшов і невідомо куди тримає шлях. Він м’який і в мові, і в рухах, до всіх ласкавий і добрий. Єдині слова, які виходять із його вуст, – слова розради.
А такі слова герой знаходить практично для кожного з мешканців нічліжки. Злодієві Васьці попелу Лука розповідає про щасливе життя, яку вільна людина може вести в Сибіру. Акторові – про чудесну клініці, в якій безкоштовно
Помреш – відпочинеш… ” Але чи вірить сам Лука власними словами? Ні, не вірить. Його правда – втішна брехня.
Зовсім інший людський тип, зовсім інша життєва позиція показана в образі Сатіна. Сатин – борець за правду. Він співчуває людям не менше, ніж Лука, але не бачить виходу – полегшення страждань – у простому втіхою людей. Яка ж його правда?
Правда у Сатіна – людина. Знаменитий монолог Сатіна про людину, в якому він говорить про необхідність поважати людину, стверджує іншу, порівняно з Бубновим, життєву позицію: “Все – в людині, все для людини! Є лише людина, усе ж інше – справа його рук і її мозку! Людина! Це – чудово!
Це звучить… гордо! Людина! Треба поважати людину. Не шкодувати… не принижувати його жалістю… поважати треба! ” Сатин сам бреше, але він має ідеальне обгрунтування не в минулому і сьогоденні, а в майбутньому – в перспективі злиття людства на засадах розумного перетворення життя.
Замість любові до ближнього Сатин пропонує любов до дальнього абстрактного людині. Горький розумів, що в устах Сатіна мова про гордого і вільну людину звучала штучно, але вона мала звучати в п’єсі, висловлюючи потаємні ідеали самого автора.
Позиції Луки і Сатіна втішні – протистоїть позиція Бубнова. Це найбільш похмура постать у п’єсі. Бубнов ніколи явно в суперечку не вступає, немов розмовляє з самим собою (“А ниточки-то гнилі…”).
Бубнов ставиться до життя зі злим песимізмом (“Люди всі живуть, як тріски по річці пливуть…”). Цинічна правда Бубнова протистоїть втішною проповіді Луки. Але все-таки у відчайдушному Бубнова під черствого і байдужістю можна виявити страждає людську душу.
У кінці п’єси його наївна мрія розбагатіти і відкрити безкоштовний трактир для бідних зближує його з товаришами по нещастю.
Правда, нехай навіть сама гірка, завжди повинна перемагати. Я вважаю, що не буває гуманної брехні, і рано чи пізно вона принесе шкоду тому, хто вірить у це помилка. Брехня, навіть “на порятунок”, – найчистіше прояв неповаги до людини.
Поважати ж людину треба завжди: ким би він не був, він перш за все людина. І, очевидно, проблема п’єси тут не в правильності теорій героїв, а в самих людях, які з Лукою або без нього, з Сатин або без, так і не відродилися б. Велика частина того, чого ми домагаємося в житті, залежить від нас самих. І в цьому – життєво важлива правда п’єси.
Герої Горького відображають двоїстість, суперечливість, бунтівливість натури самого автора. П’єса “На дні” відбила переломний момент у всій долі письменника.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)