Немає нічого милішого за рідну землю. На все багата країна: ліси, поля, моря, гори, нічим її Бог не обділив. А найголовніше – це люди.
Які вони! Розумні, щирі, відверті! І скільки їх! Іван Франко, Леся Українка, Тарас Шевченко… Я пишаюся, що народився і живу в тій самій країні, де жили і творили вони.
Пишаюся тим, що я теж українець, як і вони.
Особливо вразив мене життєвий шлях Архипа Тесленка, відомого українського письменника із Закарпаття.
Архипові Тесленку, синові наймички, судилася трагічна доля. Він помер від хвороби і
Але твори його талановиті й правдиві.
Скільки людського горя, невимовної туги, гірких селянських сліз розлито тут! Самі назви творів говорять за себе. Вони ніби вихоплені з похмурої тогочасної дійсності: “Тяжко”, “Страчене життя”, “Що робити”…
Боляче стискається серце, коли читаєш їх.
Прийшовши в українську літературу на початку XX століття, Тесленко підніс свій голос на захист знедолених селян, замучених нестатками і виснажливою працею. Не про себе думав – про інших. Всього себе віддав
Він дійсно великий українець!
Мені ще мало років, але я хочу прожити своє життя так, щоб мої нащадки згадували про мене з великою вдячністю і повагою. Хочу в майбутньому з гордістю сказати про себе: “Я – українець!”
(3 votes, average: 3.67 out of 5)