Некрасов – воістину народний поет. І немає такого поета або письменника, об який яскравіше й правдивіше зобразив би народ і життя народну у своїх добутках. Він не тільки співчував, але й ототожнював себе із селянами Росії. Його вірші потрясають правдивими картинами рабства й убогості, нотами гіркого покаяння: Народ! Народ!
Люблю тебе, співаю твої страданья. Але де герой, хто виведе З тьми тебе на світло?.. Творчість Некрасова досить різноманітно по тематиці, але все-таки основним мотивом його добутків залишається любов до Батьківщини, до
Ще в 1848 р. в одному з віршів автор ототожнює свою музу з образом селянки: Учорашній день, години в шостому, Зайшов, я на Сінну; Там били жінку батогом, Селянку молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи, И Музі я сказав: “Дивися! Сестра твоя рідна”. Некрасов як ніхто іншої вмів проникнути в мир інших людей, що дозволило йому правдиво зобразити характер селян.
На думку поета, любити народ означало ненавидіти його гнобителів і віддати всі свої сили в боротьбі за його звільнення. Тому особисте в його поезії просто невіддільно від народного
Так, у добутку “Лицар на годину” боротьбу
У вірші “Тиша” є такі рядки: Не небесам чужої вітчизни – Я пісні батьківщині складав! Нелегка доля селян-трудівників завжди хвилювала поета. Мир його поезії – це мир, побачений “крізь сльози” очами самого народу.
Він жагуче мріяв побачити людей вільними: Мати-Вітчизна! Дійду до могили, Не дочекавшись волі твоєї! И все-таки Некрасов вірив, що народ все винесе й “широкими, ясну грудьми дорогу прокладе собі”.
Майбутнє країни він представляв як життя свобедного й процвітаючого суспільства: …Звільнений від оковів, Народ невтомний Дозріє, густо заселить Прибережні пустелі; Наука води поглибить: По гладкій їхній рівнині Суду-Гіганти побіжать Несчетною толпою, И буде вічна бадьора праця. Над вечною рекою… Образ російської жінки займає у Творчості Некрасова одне з головних місць. “Велична слов’янка” стала героїнею багатьох віршів і поем Поет розділяє її страждання й від непосильної роботи, і від нескінченних принижень. Але Некрасов зображував жінку не тільки як змучену селянку. У його поезії присутня й інший образ – образ теперішньої красуні, що володіє, до того ж, рідкісною добротою, турботливої й працьовитої.
Російську жінку Некрасов оспівує за стійкість, красу, як зовнішню, так і внутрішню, за гордість, достоїнство й турботу про своїх ближні: Є жінки в росіян селеньях Зі спокойною важливістю осіб, Із красивою силою у движеньях, З ходою, з поглядом, цариць. Некрасов писав і про любов, але його любов досить своєрідна Інші поети воліли зображувати прекрасні й хвилюючі миті цього почуття, у Некрасова ж любов – щось земне, тому відносини між закоханими людьми складні й суперечливі: “Ми з тобою безглузді люди…
“, “Я не люблю іронії твоєї…”, “Так, наше життя текло мятежно…”. Крім цього, у поезії Некрасова чітко простежується цивільний мотив. Думка про моральний початок кожної людини пронизує багато хто його добутки. Сам він уважав себе людиною високої моралі, якимось і був насправді: Живучи згідно зі строгою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)