В оповіданні М. Коцюбинського “Дорогою ціною” письменник опоетизував волелюбний дух трудящих України. Та його оповідання вражає читача трагічністю долі головних героїв. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, “який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані”. Ті розповіді розбуркували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів миритися з тим, що він, Соломія, дід – не більше, ніж худоба у пана.
Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але з рідним краєм, з коханою його розлучає панщина.
Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, страждаючої, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю.
“Ваша Соломія – то джерело під час спеки… то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе”, – так визначала цей образ
Бачаться вони, коли з жахом слідкує Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів, в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа, на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого. Прощаються ці очі з надією на волю, з небом, з радістю, з життям, коли чорна безодня дунайської води заковує тіло.
“Остапе!”, – з розпукою кличе її душа.
“Соломіє!” – доноситься до неї крик його серця. Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює нескореність, волелюбність українського народу.