Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, яка відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка і сувора, глибоко жіночна і на диво мужня, красиво сентиментальна, але ніскільки не плаксива чи песимістична.
Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші “Доля”. За неї “треба платити життям”, отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова:
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку
І
Графоманові краще.
Графоман вирішив
Написати – і написав.
З-під пера справжнього поета виходять не просто списані рядками аркуші паперу, а “смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою”. Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику, Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця у ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси що їх нам являють її вірші, є надзвичайно різними.
Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбільших цінностей у житті людини. В її поезіях все
До нього веде “стежка, по якій вже тільки сніг іде” (“Дзвенять у відрах крижані кружальця… “, “Стоїть у ружах золота колиска… “, “На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки… “).
Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонії людських взаємин, якої вона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіночої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. “Пелюстки старовинного романсу” та “Апологія лицарства” розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних клопотах забуває про свою чарівну жіночість. Вона в’яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з’явиться той, хто помітить і возвеличить в ній жінку: О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
Дещо інший, пом’якшений грою світла й тіні, силует ліричної героїні постає перед нами в інтимній поезії Ліни Костенко: “Очима ти сказав мені: люблю… “, “Хуртовини”, “В дні, прожиті печально і просто”, “Двори стоять у хуртовині айстр… ” та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю, з якою автор розкриває внутрішній стан ліричної героїні, шляхетною стриманістю, яка облагороджує, але не ховає від уважного ока бурхливу внутрішню боротьбу: “Я вас люблю. О, як я вас люблю! …
Але про це не треба говорити”.
Поезія Ліни Костенко глибоко філософська. Її життєві орієнтири проступають у віршах “Шукайте цензора в собі”, “О, не взискуй гіркого меду слави”, “Між іншим”, “Ще вчора була я висока… ” Лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою і з іншими. В них розкривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною у стосунках з людьми, як і природою. Загальнолюдські цінності – то лише усвідомлена внутрішня гармонія, у якій хоче жити людина.
Органною величчю сповнені ті твори Ліни Костенко, в яких звучать християнські мотиви (“Шлях на Голгофу”, “Перш ніж півень запіє”). Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. І ті мірки, за якими вічність розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. Любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва – поняття вічні, на всі часи актуальні. І тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія Ліни Костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові, свободи.
У своїх м’яких, здавалося б, суто жіночих поезіях Ліна Костенко відображає ту боротьбу за людське у людині, яку кожен веде сам із собою. Ці мотиви можна простежити у всіх її віршах, саме цій темі присвячена її Муза. Від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов – всі ці теми у її творчості сповнені гуманізмом та душевною величчю людини.