1. Значення Островського-Реформатора. 2. Особливості драматургії. 3. Мир купців і поміщиків 4. Жіночі образи: Катерина й Лариса. Історія становлення російської драматургії, також як і історія російського театру цікава й захоплююча. Підкоряючись особливим законам розвитку, випробовуючи на собі вплив певних історичних особистостей, напрямків, історичних подій, театр розвивався, змінювався, міняючи через себе світогляду глядачів і читачів.
Більшу роль у становленні російського театру зіграв Н. А. Островський.
Важка, самовіддана праця драматурга
Островський ратував за становлення самобутнього, національного театру, за переклад театру в школу суспільних вдач Він писав записки, адресовані дирекції імператорських театрів, у яких висловлював конкретні думки по перетворенню існуючого театрального ладу. Цим запискам не давали ходу, але художник не опускав рук, продовжуючи свою справу. Принципи, виведені Островським, сталі класичними для російської драматургії, у тому числі вони знайшли відбиття в знаменитій теорії К. З. Станіславського.
Спадщина драматургії, залишена Островським, має важливе значення й у сучасних реаліях театрального мистецтва, тому що істинність його добутків, їхня життєвість і підпорядкування високим естетическим канонам не піддається сумніву.
Отже, перший пункт, кардинальним образом змінений творчістю Островського – життєвість добутку. Якщо до цього більша частина постановок була вигаданої, далекої від дійсності, то драматург знову додає в п’єсу об’єктивність, життєвість, правду Будучи породженим у Замоскворечье, Островський добре знайомий з побутом і вдачами купецтва й дворянства, які яскраво передає у своїй творчості. П’єси його виявляються населеними прикажчиками й купцями, різночинцями й простим людом.
Його цікавлять будь-які, навіть незначні подробиці дворянського побуту, починаючи з обстановки будинку, опису костюма й закінчуючи індивідуальними особливостями думки й мовлення героя. Немаловажною зміною устояних традицій театрального мистецтва стало введення дослідження характеру в його розвитку, зіткненні з життєвими труднощами, іншими характерами. Однак при всій своїй розмаїтості основні типи характерів виявляються схожими, і Островський уводить ці основні типології у свої добутки Так купця Большова й прикажчика Подхалюзина з п’єси “Свої люди – сочтемся!
“, Паратова й Карандишева з “Безприданниці”, Тихона й Дикого з “Грози” – всіх їх поєднує спрага наживи, бажання за всяку ціну домогтися добробуту й влади, вони готові продати душу дияволові. Вони не випробовують почуття відповідальності й бажання піклуватися про найближчих своїх людей, не випробовують вони ні любові, ні щирої прихильності. Дочка віддає батька, оказавшегося в борговій ямі.
Паратов, незважаючи на щирі почуття до Лариси, жениться в підсумку “на грошах”, дорого продаючи свою волю. Тихін біжить від тиранії й гнобленні з боку рідної матері, залишаючи при цьому їй “на съеденье” дружину – єдиного по-справжньому близького йому людини. В описуваному автором світі немає таких понять, як честь, шляхетність, моральна чистота, але дуже розвинені почуття наживи й корисливості, тому чисті душею, здатні до теперішніх почуттів герої біжать із цього миру, шукають дорогу на волю, на світло Для Катерини такою дорогою виявляється річковий вир, для Лариси – заміжжя.
Багато нового привніс Островський у жіночі образи, оказавшиеся багато в чому революційними. Ніжна, чуйна, лагідна Катерина виявляється у тверді для себе життєвих умовах, після того як виходить заміж за Тихона Кабанова. Вона відчуває себе попавшей у моральну в’язницю, що навіки втратила духовну волю, який була багата, будучи в рідній сім’ї Але в душі героїня продовжує залишатися вільним птахом, вільної летіти, куди захтять: “Отчого люди не літають!..
Отчого люди не літають так, як птаха?
Знаєш, мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на Горе, так тебе й тягне летіти От так би розбіглася, підняла руки й полетіла, – говорить вона Варварі, сестрі Тихона, – яка я була жвава! А у вас зав’янула зовсім…
“. Незвичний суворий мир Кабанових і Диких змушує таїтися, брехати, учитися діяти нишком, нишком роблячи те, що хочеться. Виросла в цьому світі Варвара навіть знаходить у цьому якесь задоволення, але Катерина не вміє брехати.
Не стала брехати вона й після того, як полюбила Бориса.
Своєрідний – богобоязливий і заколотний одночасно – характер героїні не дозволяє тримати в таємниці гріх, а в случившейся грозі вона схильна бачити гнів Господень, тому прилюдно кається у своїй любові й кидається долілиць із обриву, у вічне царство волі й світла Інший образ – інша трагедія. Героїня п’єси “Безприданниця” Лариса кардинально відрізняється від Катерини. Вона – світська, утворена й культурна дівчина, пригноблена бідністю свого положення.
Не приймаючи мир, у якому Лариса змушена жити, вона намагається залишити його, вирватися на волю. До того ж від її не може вкритися той факт, що мати попросту хоче подороже неї продати У Паратове Лариса любить зовнішній лиск і блиск, не занадто вдаючись у внутрішній, досить приземлений і бляклий мир Сергія Сергійовича.
Але розуміючи, що з ним не буде щастя, вона готова вийти заміж за кожний. Хто поведе неї з обридлого будинку. Лариса не любить Карандишева, навіть не випробовує до нього почуття поваги, але сподівається на нього, як на останню можливість порятунку.
Але в цьому світі немає шляхетності. Вона – річ, вона сама це усвідомлює й намагається подороже себе продати При цьому внутрішня чистота героїні вступає в нерозв’язний конфлікт із брудом навколишнього її миру, тому постріл Карандишева сприймається героїнею як найбільше благо, а смерть – як гідний відхід з життя.
У цих різних, але невловимо схожих героїнях і криється новаторство Островського-Драматурга. Це й близькість до народу, і правдивість, реалістичність описуваних подій, і тонкий психологізм характерів, образів, думок. Брудний мир; населений чистими душами, сміло ступнув на сцену російського театру, показавши глибину теперішній росіянці душі, що нічим не зломити, і залишився там до цих пор
(2 votes, average: 2.50 out of 5)