Петербург! Я ще не хочу вмирати! О. Мандельштам Петербург був для О. Мандельштама містом, у якому пройшли його дитинство й молодість.
Всі тут знайомо йому “до сліз, до прожилок, до дитячих припухлих залоз”.
Здається, що при спогаді про минуле серце поета починає прискорено битися – але місто змінилося. Оглядаючись по сторонах, Мандельштам намагається довідатися прекрасну столицю, але нічого дорогого зі спогадів він не може розглянути в цьому місті, брудною, незатишною, перейнятою непевністю перед завтрашнім днем і страхом перед
Чорно-жовта колірна гама викликає відчуття тос-ки й занепокоєння – напевно, це основні почуття, які випробовують жителі Петербурга 30-х років. Безпросвітність і морок говорять про загибель у місті живого початку, і він загрожує цим же й поетові. Петербург!
Я ще не хочу вмирати: У тебе телефонів мої номери. ; Мандельштам вірить, що він не один у цьому страшному світі “ленінградських річкових ліхтарів”.
Він пам’ятає про друзів і знайомих і чекає, що вони відгукнуться, залишаючись такими ж стійкими й непохитними,
Але чи велика різниця тепер між живими й загиблими? Петербург!
У мене є ще адреси. По яких знайду мерців голосу. У цьому вірші О. Мандельштама перед нами розкривається весь жах, вся трагічність епохи, коли люди від страху не могли спати по ночах: вони не знали, чи будуть завтра живі
Наклеп, доноси, насильство зробили городян слабкими й покірними. Із завмиранням серця вони прислухаються до кроків за дверима, говорять
(2 votes, average: 4.50 out of 5)