У ході роботи над романом “Євгеній Онєгін” Пушкін перейшов від романтизму до реалізму. Навіть геніальному Пушкіну цей перехід дався нелегко, тому що в 20-х роках ні в Росії, ні на Заході реалізм ще не сформувався як напрямок. Створивши “Євгенія Онєгіна”, Пушкін раніше всіх – верб Росії, і на Заході – дав перший високий зразок справді реалістичного добутку.
Південні поеми не могли здійснити творчий задум Пушкіна створити образ типового представника прогресивного молодого дворянського покоління, показати його в різноманітних
Все це обумовило наступні художні особливості роману як реалістичного добутку.
1. Введення широкого історичного, суспільного, побутового й культурно-ідейного тла.
У романі, як ми вже раніше вказували, дається найширша картина життя Росії того часу, її різноманітних зв’язків із Західною Європою, суспільно-політична, економічна й культурна обстановка тої епохи. Дія роману розгортається й у столичних центрах – Петербурзі й Москві, і в поміщицьких садибах,
2. Поряд з оповідальною в романі є й лірична частина, дуже велика по своїх розмірах і вкрай різноманітна по своєму змісті. Це так звані більші ліричні відступи (їх у романі 27) і невеликої ліричні, вставки (їх близько 50).
3. Щоб органічно сполучити оповідальну й ліричну частини в єдиному реалістичному добутку, щоб можна було легко й повсякчас переходити від оповідання про героїв до вираження своїх думок, почуттів і настроїв, Пушкіну потрібно було вирішити сложнейший питання про форму викладу того багатого матеріалу, що включається в роман. Вирішуючи це питання, Пушкіна зупинився на формі невимушеної бесіди із читачем, представником того ж середовища, з якої зв’язані своїм походженням і своїм життям автор і його герої.
Але великий роман, що задумав Пушкін, повинен мати чітку структуру, повинен бути чітко розчленований на частині. І Пушкін ділить роман на глави (а в чернетці – ще й на частині, із заголовком для кожної глави). Глава, закінчуючись яким-небудь авторським міркуванням, у свою чергу ділиться на строфи. Ця строфа повинна була мати таку гнучкість, щоб можна було не тільки в новій главі, але й з кожною новою строфою, навіть із кожною її частиною вільно переходити від однієї думки до інший, не перетворюючи роман у купу не зв’язаних між собою уривків.
Пушкіна блискуче дозволив це складне завдання, знайшовши в створеній їм “онегинской строфі” можливість такого викладу тематичного багатства свого роману.
Онегинская строфа складається з 14 рядків, які діляться на три чотиривірші й заключне двустишие з різними способами римування: перший чотиривірш має перехресні рими, друге – суміжні, третє – що оперізують або обхват-ные, заключне двустишие – суміжні.
Кожна строфа звичайно починається висвітленням якої-небудь нової Теми, авторського ж зауваження, ліричні вставки містять неї.
Онегинская строфа відрізняється незвичайною гнучкістю, жвавістю й легкістю. Мовлення поета ллється плавно, невимушено.
Пушкін написав роман чотиристопним ямбом, додавши йому різні інтонації залежно від змісту строф. Так, ‘наприклад, різні інтонації строф, що дають два варіанти можливої долі Ленского, якби він не був убитий. XXXVII строфа шостої глави, що починається словами: “Бути може, він для блага миру…”, витримана в ораторско-урочистої інтонації, а наступна – “А може бути й те…” – звучить уже зовсім по-іншому: житейски просто, майже прозаїчно.
Витримуючи в основному розмовний тон, Пушкіна надзвичайно його різноманітить: те ми чуємо легку, що пурхає бесіду поета зі своїми знайомими, то жарт, то скарги, смутні визнання, замислений питання й т. д.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)