Художні особливості балад Т. Шевченка
Жанрова різноманітність літературної спадщини Тараса Шевченка досить широка. Писав він поеми й повісті, п’єси й поезії. Та першим твором, що дійшов до нас, була балада “Причинна”.
Балада – це невеликий ліро-епічний твір із драматично напруженим сюжетом, у якому наявні елементи фантастики. Для більшості балад Шевченка характерний трагічний кінець. У творі “Причинна” зустрічаємо й картини бурхливої природи, й загадкові події, і смерть героя, й різкі контрасти. Шевченкова “Причинна”
Окремі частини балади – картини природи й ліричні відступи, мають самостійне значення. Для них властива поетичність, глибока схвильованість, ліризм. Досягається це емоційною розповіддю про життя героїв. Автор співчуває їм, переживає разом з ними:
Така її доля…
О боже мій милий!
За що ти караєш її, молоду?
Більш загострений соціальний конфлікт у баладі “Тополя”. Чіткіше говориться, що дівчина кохає козака, чекає його з походу,
Все інше – реалістичне. Розповідь ведеться від імені оповідача. Це дає змогу авторові висловлювати поради дівчатам, які його слухають:
… Що нам в світі зустрінеться…
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю…
Само серце знає,
Кого любить…
У баладі “Утоплена” протиставлено образи матері й дочки. Мати була багатою, жила в новій хатині, з парубками пила та гуляла. А дочка виховувалася в чужих людей. Коли ж мати постаріла, а дочка виросла та стала красунею, мати із заздрощів утопила її і сама загинула.
Створюючи образ бездушної матері, Шевченко використовує алітерацію.
Для балад Т. Г. Шевченка характерне те, що всі вони побудовані на реальному грунті, що в них реалістична основа, фантастичні ж мотиви посідають порівняно незначне місце. Фантастика балад фольклорного походження. У Шевченкових баладах немає страхіть, відсутня містика.
Цим вони відрізняються від балад його попередників і сучасників.