Віктор Близнець присвятив свою повість трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці – найбільшим чудесам світу, які людина відкриває у дитинстві. У героя повісті – хлопчика Льоньки з глухого села – багато друзів. Це і Срібний чоловічок, і Сопуха, і Адам, і Ніна. Мама хвилюється, що синові на їхньому кутку і поговорити ні з ким, бо немає дітей. А Льонці байдуже.
Він, хоч і сам, та вже побував у печері, побігав у степу, ловив павука. Він встигає і набігатися, і набалакатися вволю. Світ його уяви – багатий і різноманітний.
Він уміє чути і бачити те, що недоступне його ровесникам. Ось він приклав вухо до призьби і відкрив новий світ. Шарудіння і шелест народжують в уяві хлопчика комашині школи, святкові палаци з музикою.
На кожному кроці Льонька робить якісь відкриття. Срібний чоловічок, на його думку, народився із дощових крапель. Льонька назвав його Буме, бо такий звук утворюється при падінні дощової краплини.
Дівчинка Ніна, що мала великі гарні очі, припливла до хлопчика на човнику – вся у блакитному, з білою стрічкою в косі. Вона снилася Льоньці ночами і тому він її одразу впізнав.
На воді плавало опале листя. Над листям під подувом вітру пролітали павутинки, а в небі курликали журавлині ключі. Льонька проводжав Ніну в далеку дорогу, допоки вітрильник Ніни не зменшився, перетворившись на журавлика. .
Реальним товаришем Льоньки був учений Адаменко, який приїхав до села лікувати променеву хворобу. Вони познайомилися біля протоки, де по воді плавало листя дерев. Адам (так вчений запропонував себе називати) відразу побачив у Льоньці капітана флотилії швидких каравел – капітана третього рангу Ленда. Хлопчикові це дуже сподобалося, бо так з ним ніхто з дорослих не розмовляв. Та незабаром вчений помер, а Льоньці тітка Сіроха, у якої жив Адам, принесла посилку.
Останній дарунок вченого наче доповнював багату уяву хлопчика: зелені і стиглі шишки, жолуді, шматок соснової кори, сіре перо і ще жменя різних дрібничок. З усього цього, чого немає у степу, де мешкав маленький мрійник, вибудується новий світ фантазій – загадковий і не менш цікавий.
Льонька зовсім не самотній у своєму глухому селі. За допомогою багатої уяви, фантазії, спостереження за світом природи він знаходить собі друзів. У хлопчика тонка вразлива душа, здатна до спостереження. І це мене найбільше приваблює, адже не кожен здатен почути звук павутинки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)