Герой п’єси “Єгор Буличев і інші” – купець і підприємець Буличев, умираючи, мучається тим, що прожив життя “не на тій вулиці”. Перед особою смерті він визнає, що тридцять років жив із чужими людьми. Людина гострого розуму, Буличев говорить про світову війну: “Зрячи влізли в цю війну”, “Одні воюють, інші – крадуть”.
Зло миру Єгор бачить у власності: “Крадеш не ти, – говорить він, – рубль краде. Він, сам по собі, є головний злодій”. Буличева хвилює не стільки своя смерть, що наближається, скільки “більша
Цю неминучу “більшу смерть” усвідомлює тільки він, “інші” бачать тільки близьку смерть Єгора Буличева.
Єгор Буличев завершує горьковскую галерею “блудних дітей” буржуазії, яким незатишно, не по собі у світі процвітаючих ділків, яких охоплюють сумніви й роздуми ожизни.
Буличев – син свого класу. Але син розумний і непокірливий, “йоржистий”. Йому здається смішний ідея, що робітники можуть керувати господарством, країною: “Проп’ють держава”.
Але, тямущий мужик, Єгор роздумує: “А – раптом – не
Шурі Буличевой, схожої на батька сміливістю й невгамовною енергією характеру, що наближаються події вселяють надію знайти своє місце в житті. Наприкінці п’єси вона привітає минаючу за вікнами будинку революційну демонстрацію
Розкриваючи конфлікт Буличева – великої, яркою особистості – зі своїм класом, Горький спочатку назвав п’єсу “Напередодні”. Це визначало не тільки час дії – переддень лютневої революції, але й головне в ідейному змісті п’єси. “Єгор Буличев і інші” – п’єса про початок кінця буржуазного миру, про кризу буржуазного світогляду
Розумний і нещадний у своїх пошуках правди, Єгор Буличев перед смертю засудив і мир, за законами якого він жив, і себе за підпорядкування цим законам. Василь Достигаев теж розумний, але його розум – це кмітливість користолюбця, що і не замислюється над більшими питаннями буття (“Вірю в Бога, але віддаю перевагу коньяку”). Якщо Буличев – нехай із сумнівом – замислюється над тим, що “раптом” робітники зуміють керувати державою, то Достигаев про це не допускає й думки. Він енергійний, “спритний і на мову, і на руку”. Достигаев хитрий і небезпечний.
Він легко відмежовується від тих, хто готовив збройний напад на Раду робочих, селянських і радянських депутатів, та й у минулому про нього “скандального… не чути було”.
Широке тло розкриття характеру Буличева дозволив Горькому всебічно показати трагедію особистості. Саме соціально-історичне середовище привело до помилкового напрямку в розвитку, знецінила його творчі можливості. Сам Горький объяс нял К. Федіну “звабну таємницю” цього образа в ряді інших, подібних йому, говорив про широке історичне обгрунтування й у той же час загальнолюдському змісті “лютих протиріч і непогасаючих страстей”, по вираженню Федіна, які становлять основу образа.
У творчому поданні Горького цей образ багато в чому перетинається з фольклорним героєм – богатирем Василем Буслаєвим. Їх ріднить багатий розмах невитрачених творчих сил, дерзостное бажання випробувати межі дозволеного, виклик смерті й Богові й у той же час безглуздість смерті. “По переконанню Горького, – писав Федін, – буслаевские риси закладені в характері Буличева й, може бути, кращі із цих рис – у кращому з того, що було дано натурі Буличева й що їм погублене”.
П’єси “Єгор Буличев і інші” і “Достигаев і інші” розглядалися Горьким як частини єдиного драматургічного циклу
Слідом за “Буличевим” і “Достигаевим” Горький думає написати ще п’єси, де б центральними героями були більшовик Рябинин і прислуга Буличева Глафіра, але здійснити цей задум він не встиг
Драматургія М. Горького радянської епохи узагальнює його попередні шукання, проливає на них додаткове світло. Гіркий не створив до 1931 року жодної п’єси. Правда, його відхід від драматургічної діяльності не був повним. У пе риод з 1915 по 1930 рік Горький або доробляв щось написане їм раніше, або починав щось нове, але не доводив до кінця. Поновлення його активної драматургічної діяльності можна віднести до 1932 року, коли була закінчена п’єса “Єгор Буличев і інші”.
Не все безоговорочно прийняли новий Твір Горького. Декому здалося, що п’єса вуж занадто “широкодушна”, що вона означає відхилення письменника від строго пролетарської позиції: хіба можна з таким співчуттям зображувати капіталіста Буличева?! У всіх “білих воронах” буржуазії, що відстали, що відбилися від своєї зграї, але не мають сили пристати до іншої, Горький бачив трагічні фігури. Всі події нової п’єси пронизані відчуттям потужного вибуху, що наближається, корінного соціального перевороту
Сюжетна лінія, намічена на початку п’єси, незабаром обривається. Не можна сказати, що первісна сюжетна лінія не має тут ніякого змісту: вона проливає світло на характери багатьох персонажів. Але, як це було й в інших п’єсах Горького, зіткнення “по майну” не є тут пружиною дії, а зведені до значення типових обставин.
П’єса могла б бути глибокою соціальною драмою, якби в центрі її виявилася боротьба за спадщину, і могла б стати глибокою філософською драмою, якби в центрі її виявилася боротьба героя зі смертю. Щоб зрозуміти драматургічну суть п’єси “Єгор Буличев і інші”, що може бути дорівнює віднесена й до соціальних, і до філософських драм і яку найімовірніше назвати трагедією, треба ясно бачити одну її важливу рису. Все происходящее тут в “малому світі”, у сфері особистих відносин, безперервно взаємодіє з “більшим миром” історії, що нахо дится в стані бурхливого й всі прискорюваного руху.
Не можна правильно зрозуміти переживання Буличева, всю його долю, якщо вважати головною причиною його духовної кризи, “виломлювання” і “бунту” раптову хворобу. Все це загострено його хворобою, але першопричина кризи криється в тих катаклізмах, які переживає Історія. Хоча в п’єсі є лише натяки на зрушення в “великому світі” історії, головним і тут є процес морального самовизначення людей, процес болісної переоцінки ними багатьох духовних цінностей
Щодо цього п’єса “Єгор Буличев і інші”, – може бути, сама “горьковская” із всіх п’єс письменника. У горьковской темі, що увібрала в себе досвід критичного реалізму, розкритий величезний вплив соціально-економічних обставин на свідомість і поводження людей. Про цій “обстановці” не можна сказати, що вона не залежить від них, “ні від кого з діючих осіб”. І вони залежать від її, і вона залежить від них – і від тих, хто виявився між першими й другими, але хто теж відповідає за все що відбувається. Інакше не може бути в епоху, коли відбувається не знаючий собі рівних ні по трагізму, ні по величі перехід від передісторії людства до його справжньої історії. Цей перехід і відобразив Горький
П’єсу “Єгор Буличев” поставили театр ім’я Евг. Вахтангова й Великий драматичний театр в 1932 р., її поява викликала великий інтерес, стало більшою подією в літературі й у театральному світі
Прочитавши цю п’єсу, А. Н. Толстой написав Горькому: “Изумительно, що пройшовши такий шлях, Ви підійшли до такого свіжого й молодого мистецтва”. А. Н. Афиногенов затверджував: “Ми отвикли бачити на сцені боротьбу й страсті справжнього життя. “Єгор Буличев” обрушився лавиною людських характерів, столкнутих у лютій боротьбі навколо власності й смерті. “Буличев” – це “вічна проблема смерті”. “Давно не читав п’єси такий чарівної, – писав Горькому В. И. Немирович-Данченко. – Право, точно Вам тільки що стукнуло 32 року! До того свіжі фарби”.
А К. С. Станіславський заявляв: “У цій п’єсі я бачу кращий прийменник для того, щоб розкрити своє відношення до театру й сучасності”. Звичайно, настільки не схожі один на одного художники не могли захоплюватися тими самими сторонами п’єси “Єгор Буличев і інші”, але кожний з них знаходив у ній щось важливе для себе. Тапров справедливо говорила: “Наша драматургія й театр ідуть і, звичайно, будуть іти різноманітними шляхами, але в загальному ході їхнього розвитку Максимові Горькому безсумнівно належить по праву не тільки почесне, але й по-справжньому перше місце”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)