Головним конфліктом твору є українізація 20-30-х рр. XX ст. Сюжет п’єси оригінальний, кумедний, сатиричний, але в ньому також проглядаються й трагічні моменти. Якщо сказати точніше, то даний твір – політична комедія. На цьому підгрунті між героями п’єси постійно виникають суперечки, які супроводжуються широким діапазоном живої і колоритної мови.
Саме вона відбиває специфіку духовних та національних цінностей кожного з персонажів. Усі репліки є психологічно вмотивованими. У п’єсі-комедії нема позитивних чи негативних героїв, адже
Вона повністю підтримує чоловіка, який цурається всього українського, хоча за походженням є українцем. М. Куліш змальовує Килину як войовничу міщанку, яка зовсім зневажає українську культуру, мову та все, що стосується
Її стосунки з дочкою погані, хоча їх думки щодо українізації споріднені, вони постійно сваряться, сперечаються. Не кажучи вже про Мокія (син Килини), який є прихильником всього українського, вона його просто починає ненавидіти. Килина виявляється на стільки злющою та дурною, що думає проклясти свого сина, щоб він погодився на зміну прізвища (неначе це допоможе). Про повагу між членами сім’ї не може бути й мови.
Мазайлиха постійно намагається поводити себе як шляхетна дама, хоча сама постійно пліткує, підглядає за кимось. Лише й знає як обговорювати наряди та заздрити тим, хто “добре влаштувався” в житті. Коли чиясь думка не співпадає з її, то вона (думка) одразу засуджується й, навіть, проклинається. Також автор висміює тупість, міщанську зарозумілість, обмеженість, скупість та жадобу Мазайлихи. Все було б не так комічно, якби опір українізації з боку героїв був виправданий.
Але ж наприкінці п’єси відбувається трагічно-комічний парадоксальний курйоз, який змушує замислитися над кожним словом п’єси, – Мину Мазайло звільняють з посади за те, що він постійно чинив опір українізації.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)