Сваволя поміщиків, важке життя кріпаків, пияцтво, лінь все це без прикрас були показані Гоголем у поемі “Мертві душі”. Росія – багата, бідна, добра, виродлива, дурна, любляча, зла – встає перед нами на сторінках добутку. Показується весь жах, весь “пекло” російського життя. “Пекло” російського життя – це насамперед поміщики-самодури, які піклуються тільки про себе й свій добробут, не думаючи більше ні про що.
Кожний поміщик у поемі являє собою певний тип людини. Перший, до кого приїжджає Чичиков, – це Манилов
Манилов
У його голові, господарстві й житті діється повний розвал: “…У всякого є свій запал: в один запал звернувся на борзих собак; іншому здається, що він сильний аматор музики й дивно почуває всі глибокі місця в ній, – словом, у всякого є своє, але в Манилова нічого не було”. Єдине, чим займався Манилов, – це нікчемні
Манилов веде паразитичне існування, не піклуючись ні про себе, ні про своїх кріпаків, і видно його поступове руйнування. Речення Чичикова про покупку мертвих душ приводить Манилова в здивування: “…Манилов упустив відразу цибух із трубкою на підлогу і як роззявив рот, так і залишився з роззявленим ротом протягом кількох мінут”. Але незабаром він приходить у себе й віддає Чичикову всі Мертві душі за просто так. Це пояснюється тим, що Манилов до всього байдужий і йому байдуже, що він робить
Після від’їзду Чичикова він знову віддається міркуванням про життя. Повною протилежністю Манилову є поміщик Собакевич. Собакевич – це єдиний нормальний хазяїн, що піклується про своїх селян.
Знаючи, що якщо селян годувати, то вони будуть працювати, він домагається успіху й живе не бідуючи. Це хитра, розумна й розсудлива людина
На безглузде речення Чичикова про покупку мертвих душ він відповідає відразу. “… – Вам потрібно мертвих душ? – запитав Собакевич дуже просто, без найменшого подиву, як би Мова йшла про хліб. – Так, – відповідав Чичиков… – Найдуться, чому не бути…
– сказав
(1 votes, average: 5.00 out of 5)