Найбільшою містичною силою наділяються ті істоти, котрі причетні до культу померлих: вовкулаки, упирі, заложні мерці. Уявлення про кровожерливих упирів і вовкулаків проникли в Україну із Західної Європи та знайшли тут сприятливий грунт: адже в українців особливо розвинений культ заложних покійників, а упирі й вовкулаки пов’язані саме з ними.
Вовкулаки – це перевертні, які можуть бути вночі вовком, а вдень людиною. Надзвичайні, напівфантастичні істоти. Вовкулаки можуть бути вроджені та зачаровані (обернені). Вродженим вовкулакою ставала
Вірять також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкун. Зачарованими ж стають хлопці, які випили “дурман-зілля”, а також ті, яких обертають на вовків чаклуни й відьми. Для цього достатньо забути Бога та за вказівкою відьми перекинутись тричі через устромлений в землю ніж. Таке перевтілення відьма може здійснити й без згоди людини.
На відміну від зачарованих вовкулак, які перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені вовкулаки живуть у сім’і як звичайні люди й лише в певний час, найчастіше вночі, перетворюються на
Вони роблять дуже багато шкоди: переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді нападають на людей. Вовкулаки дуже злопам’ятні, скажімо, якщо ви образили свого злого сусіда й він виявиться перевертнем, то добра не чекайте – обов’язково заподіє якоїсь шкоди, дуже налякає дитину, наприклад, тощо.
Позбавитися статусу перевертня неможливо. Ним людина стає або народжується назавжди. Навіть добрі хлопці, які були гарними хазяїнами, під впливом чар стають лютими хижаками.
Захист від цієї напасті лише один, проте дуже дієвий – це молитва до Господа. Особливо опікується цими питаннями святий Юрій, який захистить ваше господарство від непроханих гостей. Ідучи до лісу, особливо вночі, треба в кишеню покласти шматочок свяченої свічки, або ж окраєць великодньої паски. Пам’ять про своїх предків, які жили на цій землі та залишили на ній свій слід, завжди була притаманна українському народу.
Поминальні обряди, почитання померлих родичів супроводжують кожне християнське свято. Через тиждень після Великодня, наприклад, відзначають так звану Радуницю – Великоднє поминання померлих, на Трійцю проводять “Зелені діди” й т. ін. Але при всьому цьому душі покійних, які не відчули спокою на тому світі, можуть заподіяти серйозної шкоди людям, які живуть на цьому світі.
Саме для того, аби уникнути цього, треба в молитві просити Господа вибачити всі вільні та невільні гріхи померлого.
За традицією поминання покійного проводять тричі – на третій день, коли душа залишає тіло, на дев’ятий день і на сороковий, коли душа, відвідавши всіх своїх близьких, залишає цей світ. Але іноді вона може лишитись тут, і тоді чекай неприємностей. Якщо мати дуже побивається за своєю померлою донькою або навпаки, то вона може являтись їй уві сні, а в особливих випадках – і наяву.
Все б, здавалось, нічого, але покійна забирає силу в живої й уже через деякий час можна відчути страшенну слабкість і втрату інтересу до життя. У такому разі треба негайно занести до церкви панахиду за померлим і влаштувати обід, на який запросити всіх родичів небіжчика.
Увечері на Чистий четвер після закінчення служби у храмі покійники влаштовують свій “мертвецький Великдень”. До церкви сходяться душі померлих, а службу їм правлять померлі священики. Але зустрічатися з родичами, які відійшли на той світ, не треба в жодному разі, бо, зустрівши живого, вони хочуть його задушити та забрати із собою. По своїх могилах небіжчики розходяться лише після третіх півнів, тому вночі цього дня краще на вулицю не виходити. Є ще декілька днів, коли Господь відпускає душі померлих на Землю – на Спаса, під час Русалчиного тижня.
На день святого пророка Іллі душам померлих праведників дозволяється раювати у воді, а грішники можуть обмити свої гріхи. Живим же купатись заборонено, бо покійник може забрати любителя гострих відчуттів на екскурсію до потойбічного світу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)